Розділ «Глава 12 «Гетьман у спідниці»»

– Ой, пане, ой, неправда, є в мене молоко! – голосила Лізонька. – Я як погодую панича, то ще повний кухоль зціджую, от!

– Немає в неї молока, у брехухи цієї! Ця негідниця не годує його зовсім, тому-то немовлятко весь час спить, навіть кричати сил не має.

Лізонька розридалася, не маючи сил заперечити щось, і тепер лише мовчки розмазувала по обличчю сльози.

– Не дам прибрати Лізоньку!!! – заступилася за годувальницю Катерина Іванівна. – Вона і Натусеньку, й Олеся вигодувала, і ніяких проблем у неї не було ні з молоком, ані з будь-чим іншим!

Але матінка кричала голосніше від усіх:

– А ти, Кирилко, подивись на Ганну й подумай, у кого з них молока більше і з ким синочку твоєму краще буде!!!

І з цими словами втягла у дитячу дебелу пишну Ганну, налиті груди якої, визираючи з-під сорочки, нагадували два іігантськіх глеки. Кирило Григорович подивився на неї, перевів погляд на маленьку, аж мініатюрну Лізоньку… Хоч як шкода було розставатися з нею, однак питання було негайно вирішене самим гетьманом на користь матусиної протеже. Почувши вердикт, Лізонька впала непритомною.

– От бачиш, синку, ця плюгавка настільки слабка й нікчемна, що миттю непритомніє!

Катерина Іванівна з докором подивилася на чоловіка, але тільки зітхнула й наказала «сиріткам» віднести нещасну Лізоньку у свою кімнату. Наталя Дем'янівна переможно дивилася вслід невістці.

Минув ще тиждень. Гетьман ходив палацом похмуріший від хмари, матінка ж з'являлася всюди з виглядом переможниці. Зненацька Грицько поскаржився Кирилові Григоровичу, що по ночах його будить сильний лемент немовляти, при цьому чутні також голоси Катерини Іванівни, Лізоньки й Ганни.

– Кириле Григоровичу, ви б дізналися, чого там баби не поділили? – закінчив служник доповідь.

– А що там може відбуватися? Ну, сам подумай: баби лаються…

– Так немовля ж плаче!

Гетьманові це справді здалося підозрілим.

– Добре, сьогодні ж розберуся з усім і припиню неподобства, – пообіцяв він. Утім, за поточними справами зовсім забув про обіцянку… Лише завдяки тому, що запрацювався в кабінеті допізна, Кирило Григорович почув посеред ночі несамовитий дитячий крик, тоді поспішив на допомогу синові, стискаючи в гніві кулаки.

Як не дивно, однак із протилежного боку палацу до дитячої поспішала його дружина в супроводі колишньої годувальниці Лізоньки. Розумовський сторопів:

– Що за неподобство?! – напустився на жінок. – Мені вже навіть прислуга скаржиться, що Андрійко волає щоночі. У чім річ, я вас запитую?!

Катерина Іванівна сторопіло знизала плечима й, підійшовши до дверей дитячої, заходилася щосили стукати в неї кулаками.

– Це щоночі повторюється, пане, – доповіла перелякана Лізонька.

Тут з дитячої, окрім лементу дитини, донеслося голосне мужицьке хропіння.