Розділ «Лоходонта юкатанська, або Полювання на мексиканського слона»

Я хотів доказати «не треба», але тут якось ніби ненароком зазирнув у Тьомикові очі. Переді мною сидів уже не Тьомик, а сирота, який випрошує окраєць хліба, раб, що благає володаря про помилування, Мойсей посеред пустелі з армією голодних євреїв за плечима. І з дробовиком у руках. «Ет, чорти б його забрали, – подумав я, – хай буде так, буде тобі екскурсія!»

– Ну, добре, – пхицьнув я, – тільки для тебе, Тьомо.

Я підвівся, хитаючись, мігрував до столика незнайомця, підсунув собі стільця і всівся. Той, здавалося, не помічав мене, незворушно роздивляючись етикетки на пляшках.

– Кгм… – прокашлявся я і почав: – Сеньйоре, дозвольте вас пригостити випивкою, – я знав, як починати серйозні бесіди з мексиканцями.

Незнайомець чемненько прокашлявся у відповідь і кивнув. Я зробив замовлення офіціантці. Тьомик миттю підсів збоку, після чого я, набравши глибокодумного вигляду, продовжив:

– Ви знаєте, шановний, ми з компаньйоном не тільки бізнесмени, але й ці… дай, Боже, пам’яті… натурщики-любителі…

Мексиканець здивовано звів брови.

– Ой, нє, – похопився я, – я мав на увазі натуралісти-любителі. І ми, знаєте, настільки любителі, що ще ні разу не бачили на власні очі оту вашу славетну Лоходонту юкатанську.

– О, ви багато пропустили, сеньйори, – вставив інтелігент, багатозначно прицмокнувши.

– Таки так, – погодився я, – ми це усвідомлюємо, і саме тому хотіли б дізнатися, де саме можна подивитись на мексиканських слонів наживо, так би мовити, у дикій природі. Може, ви нам якось підсобили б? Влаштували б, так би мовити, невеличку екскурсію…

– Я б із задоволенням, – індиферентно пробубонів мексиканець, – це тут зовсім поряд, сьогодні, кажуть, хтось навіть бачив недалеко за містом великого самця. Чесно кажучи, вам це місце будь-який місцевий хлопчак покаже.

Я окинув бар затуманеним поглядом. Хлопчаків не було. Коли повернув голову назад, Тьомик уже благально склав руки на грудях і вп’явся у мене знетямленими очиськами. Я уважно оглянув Тьомика – мій внутрішній голос горлав, аж захлинався, попереджаючи, заклинаючи не робити цього, – але я сказав:

– Сеньйоре, ми хочемо, щоб ви показали нам слона просто зараз.

– Сьогодні вже пізно…

– Ми заплатимо вам!

Інтелігент ще разок бухикнув, по-інтелігентськи прикрившись долонею, і запитав:

– Скільки?

– Даю сто песо… Ні? Добре, сто п’ятдесят!

Мексиканець скептично метельнув головою, зблиснувши у півтемряві лукавими зіницями.

– Назвіть свою ціну! – нетерпляче випалив я.