Розділ «Лоходонта юкатанська, або Полювання на мексиканського слона»

– Ну, добре, – прогудів я, коли Тьомик всівся назад за стіл. – На кого підемо полювати?

– На слонів, – не задумуючись, ляпнув Тьомик.

Я почухав голову.

– Чувак, а ти впевнений, що в Мексиці, ну, взагалі в Америці водяться слони? – спитав я, одночасно гарячково копирсаючись у закапелках пам’яті, стараючись відшукати у захмелілій голові залишки знань, отриманих на уроках географії. Я так сильно розмірковував, що аж у очах потемніло.

Тьомик спочатку образився на моє зауваження, але нічого не відповів, призадумався. Хоча, гадаю, в дійсності він теж не знав напевне, чи є у Мексиці слони.

Тож на цьому все могло би й скінчитись. Ми ще погомоніли б трохи, поблювали б у туалеті та й пішли б собі тихенько спати. Однак Фортуна на той момент уже зробила половину справи і геть не збиралася відступати на півшляху.

– У Мексиці є слони, сеньйори, – зненацька долинув чийсь авторитетний голос з-за моєї спини.

Ми з напарником озирнулись. За сусіднім столиком, одним із тих, з яких Тьомик нахабно нахапав сільничок, сидів пристойно одягнутий і порядний на вигляд (я б навіть сказав – інтелігентний) смаглявий чоловічок.

– У Мексиці водяться слони, – впевнено повторив він.

Говорив чоловічок грамотною англійською, хоч і з відчутним іспаномовним акцентом.

– Де? – мене все ще не полишали сумніви.

– Ось тут, в Юкатані. Хіба ви, сеньйори, ніколи не чули про юкатанських слонів – Loxodonta yucatana?[34]

– Ми ці… як їх… ми бізнесмени, а не ботаніки, – розвів я руками, ледь не перекинувши порожній келих.

– А-а, тоді все зрозуміло, – інтелігентно промовив чоловічок. – Просто хотів, щоб ви знали, що мексиканські слони ні в чому не поступаються африканським чи індійським.

Відтак мексиканець відвернувся від нас і байдужим поглядом почав роздивлятися пляшки у барі навпроти.

Моє нутро підказувало, що пора йти блювати і лягти спати, однак Тьомик думав інакше. Він схопив мене за комір й підтягнув до себе.

– Слухай, друзяко, а цей мексиканець, по-моєму, доволі симпатичний хлоп, – шепотом почав він, на що я стенув плечима. – Він викликає у мене потужне почуття довіри.

– І що?

– Запропонуй йому, хай покаже нам, де водяться місцеві слони. Попроси, може, він зробить нам еску… ексру… екскрус… тьфу, блін, турне в ареал їхнього проживання!

– Нє, чувак, не буду, – я інтенсивно замахав головою. – Це, мабуть, далеко звідси, і взагалі…