Розділ «Мавпячий бізнес»

– Авжеж, аміґо… – прогугнив я сам до себе і замислився.

Кілька раз прокрутивши у голові все те, що розповів бармен, я викинув з голови американців. До біса їх. Тепер мене цікавлять тільки мавпи, нічого, окрім мавп.

Отак-от міркуючи, я допивав свою piña colada і замислював чергову аферу століття. Окремі ідеї та думки клубилися, мов змії, у голові, помалу сплітаючись у монолітний геніальний задум. Нічого не буває випадково, нічого не буває просто так… Залишалося тільки схилити на свій бік Тьомика, адже без нього нічого не вийде. Тільки він може спонсорувати мій диявольський замисел.

По дорозі до хостелу я остаточно зміцнів у своєму рішенні і навіть накидав план А для майбутньої операції, оцінивши можливі ризики. А це, треба сказати, було зовсім не просто, бо мавпами я ще не займався.

6

16:55 того ж дня. От уже добрих півгодини я схиляю Тьомика на свій бік. Але Тьомик, зараза, ніяк не схиляється.

– Ні, ні й ні! – обурено репетував мій напарник. – Ти безсердечна тварюка, Максе! Це ж ніякий не бізнес. Це підло! Це просто аморально!

– Вони звичайнісінькі мавпи!

– Та ти що? Не можна так казати!

Я від злості цмокав язиком і всоте брався його переконувати. Тьомик шалено упирався (блін, не люблю непрофесіоналів!). Я б уже давно плюнув на нього і пішов шукати когось іншого для виконання мого задуму, але в мене не було грошей. А без них я можу хіба що підтертися своїм конгеніальним планом. І тоді нарешті я виклав свій головний козир.

– Санта-Фе, – багатозначно заявив я.

– Що? – йойкнув Тьомик.

Я нічого не відповів і лиш несамовито захитав головою, мовляв, давай, давай, друзяко, шурупай мізками, вмикай макітру на повні оберти.

– Хм… Ага… – сказав тоді замислено Тьомик. – Тобто ті «мавпи» із Санта-Фе?

– Отож бо! – підтвердив я.

І тут мого компаньйона наче підмінили. Він шмигнув носом, по-хитрому витягнув губи в трубочку і прогудів:

– Ти знаєш, чувак, я, мабуть, згоден.

І ми відразу заходилися палко обговорювати деталі майбутньої афери, розподіляючи між собою обов’язки.

…За два тижні надійшла посесія з Тьомикового будинку в Швеції. Я галопом помчав на ринок і скупив усі пластикові та дротяні клітки, плетені корзинки, великі коробки, ящики, словом усе, що могло використовуватися в якості контейнерів для мавп. У якомусь туристичному магазинчику надибав військову палатку, казанок, електричні ліхтарики і купу дрібничок, що можуть знадобитися в джунглях. Наостанок я змотався у офіс «Hertz», де винайняв на кілька днів старий-престарий джип «Toyota» подряпано-пісочного кольору (кращої машини просто не було).

За цей час Тьомик зняв з рахунку решту грошей і обміняв їх на мексиканські песо, а ще закупив галон репеленту і цілий ящик текіли, за його словами, щоби боротися з малярією та іншими демонами тропічного лісу.