Розділ «Авіатаксі до Пуерто-Ескондідо»

– Я сказав, помиєте ще й ззовні! – гаркнув на нього Беніто. – Питання є? Немає! Задачу маєте, жовторотики. Приступайте!

Наостанок він грізно труснув перед нашими обличчями своїм півметровим мачете, закинув за щоку чергову порцію темно-коричневого жувального тютюну і почимчикував до приміщення аеропорту, кумедно виставивши пузо наперед.

– Я не хотів, чувак, – прошепотів Тьомик, спідлоба зиркнувши на мене.

Крізь напіввідчинені дверцята «Cessn’и» виривались неперевершені «пахощі». Я спопеляв напарника нищівним поглядом, тримаючи в руках наплічник з ріденькою кашкою, яка кілька годин тому представляла собою солідну суму грошей. З рюкзака тхнуло ще гірше, ніж із салону.

– А краєвид там справді був першокласний… – ще тихіше додав Тьомик, не підводячи погляду від носків своїх черевиків.

5

Дві години поспіль, не покладаючи рук і не розгинаючи спини, ми з напарником відчищали кабіну старенької «Cessn’и». Час від часу ми переривались, щоб перепочити. Я похмуро курив цигарки, обіпершись спиною на прогрітий сонцем фюзеляж, а Тьомик похнюплено відмивав гроші і розвішував вцілілі купюри сушитися на крилах літачка.

На початку третьої години до нас підлетів розлючений Беніто, розмахуючи своїм мачете.

– Ах ви паскуди! Безбожники! Я знав, що не слід було зв’язуватися з фотографами! Хай би вам…

– Що таке, діду? – перервав я старого.

– Ця твоя камера не працює!

– Як так? Щойно працювала, ви ж бачили – ми гори фотографували!

– Не працює і все!

– Так, ану дайте сюди, – я мало не силоміць видер свою кулькову ручку з рук старого пілота.

Набравши розумного вигляду, я кілька разів клацнув ручкою.

– Ну от бачите – все працює.

Беніто не відводив від мене сердитого погляду і за звичкою тихенько пихтів.

– Не вірю! Вона ні чорта не знімає!

– Та не вигадуйте! Я ж он щойно на ваших очах склепав кілька знімків.

– Брехня!