TextBook «Дивись…»
«А дай мені Макара!» – простягав невеличкі замурзані ручки Гріша.
«Не можна, порвеш! – віднімала ти, Міловице, від дитини руки. – Дивися так».
І разом із дітьми, схилившись, розглядали ви з Макара карточку.
«Бачиш, за Макаром – цегляні стіни порохового заводу, колючий дріт, накручений на дерев’яні стовпці, дерева ще в листі», – розказувала меншим дітям Ганя.
А тоді поставила ти, Міловице, фотографію сина поряд із батьковою, в кутку на образі, і била туди поклони увечері. До ікон, до Бога, до фотокарточок чоловіка й сина.
І перед тим, Міловице, було тяжко тобі жити, а тепер… Не знала ти, як і втриматися на світі, та ще й із дітьми.
А від Ілька скоро за першим прийшов тобі, Міловице, ще один лист, написаний на жовтому папері й складений утроє. Селом тоді ходили чутки про страшні бої, що були вже близько.
«На фронті дуже страшне робиться. Німці нікого не жаліють. Палять хати, людей убивають. Як будуть наступати, бери дітей і тікай із села. Вдома не лишайся», – писав Ілько.
А через тиждень, чорні й темні, через ваше село відступали кудись у тил наші солдати.
І ти, Міловице, нагадала собі Ількові слова й почала збирати дітей у дорогу.
«Куди ж мені йти і де дітися, надворі зима!» – говорила ти до тітки Теклі, Міловице.
«Дивись, дитино, як собі хочеш, то йди, а ми свого села не покинемо, бо вже старі, все одно колись треба вмирати! А ти, Міловице, як надумала, то йди…»
А як пішла ти, Міловице, за порадою до своєї матері, то вона тільки мовчки рукою махнула.
І ще одного листа отримала ти, Міловице. Ілько тебе дуже просив, щоб не чекала ти більше й вирушала у тил.
«Кидай усе, вибирайтеся із села», – писав Ілько.
А ти все відкладала, Міловице, бо ніхто з твоїх сусідів ще не покидав села, і як же тобі було залишати хату? Та ще й у хліві у вас стояла корова, як без корови десь вижити?
І боялася ти, Міловице, що взяти з собою корову не можна буде, а як покинути вдома – корова пропаде!
А одного дня під обід війну стало чути дуже близько, і ти бачила, Міловице, як небо по межі затягнуло сірим димом.
Ти, Міловице, якраз вийшла подоїти корову, як почула: «Німці вже в селі!» – чийсь хлопчик біг вулицею і гукав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 4 І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?“ на сторінці 6. Приємного читання.