TextBook «Де ж це він там, бідний, мучиться? – втирала тітка Густя сльози. – Кругом сніг, холодно, а вони воюють!»
«А ти ж чого така жовта, може, чим слаба?» – тривожився про тебе, Міловице, дядько.
«У мами буде дитина!» – раділа твоя п’ятирічна Маруся, Міловице.
«Чи ти, Міловице, не здуріла?» – дивувалася тітка.
«А що ж мені вже було робити…»
«Тепер тільки молись, щоб Ілько повернувся додому живим із фронту, бо зостанешся сама з дітьми – пропадеш!» – казала тобі, Міловице, тітка.
І ти йшла додому і плакала.
А як увійшла до хати, то й застромила фронтову карточку з Ілька за ікону.
«Тато наш – Бозя?» – питав маленький Гріша.
«Тепер – Бозя… – зітхнула ти, Міловице. – Пише наш тато, що він за нас думає і всіх цілує».
«Мамо, не треба плакати, – підійшла й погладила тебе по голові, Міловице, твоя найстарша донька, дванадцятирічна Ганя. – Он Іван плакав увесь час, поки вас не було, я ледве його вколисала, а тепер – ще й ви…»
І дивилася ти на серйозне обличчя своєї Гані, і мусила заспокоюватися, Міловице, бо й так переклала ти на старшу дитину свою тепер половину всієї роботи. А Ганя, жаліючи тебе, і корову порала, і дітей менших доглядала. Була Ганя твоя, Міловице, дуже гарна: висока й тонка, вона видавалася старшою від свого віку. І хто не знав, скільки Гані років, дав би їй всі шістнадцять; була вже Ганя і зростом вища від тебе.
А потім прийшла вісточка від сина твого Макара, фотографія прийшла із самого Нюрнберга! «Фотокарточка з Чуйка Макара Гилькового. Висилаю вам фотокарточку на довгую пам’ять. Ваш синок Чуйко Макар Гильків. У городі Нюрнберзі», – написав Макар на звороті фотокарточки.
І ти, Міловице, пильно вдивлялася в зображення свого сина.
На Макарові був суконний піджак, з-під нього виглядали краї двох сорочок, на голові лежав круглий кашкет, а на ногах – грубі черевики. Обличчя сина твого, Міловице, було опущене додолу, а очі дивилися сумно.
І згадувала ти, Міловице, як ішов твій Макар на станцію, широке пальто хиталося на ньому, як на жердині. А тепер синок підріс і погладшав. Дивилася ти, Міловице, на свою дитину на карточці, і це тебе тішило.
«Нехай і далеко, нехай у неволі, але ж живий Макар, одягнутий», – думала ти, Міловице і шепотіла до сина: «Синочку мій, мама про тебе пам’ятає і думає. Ти не сумуй один, як будеш живий і здоровий – додому назад повернешся».
«Мамо, а чом ти говориш із карточкою?» – заглядаючи тобі через плече, Міловице, питала Маруся.
«Ось на карточці наш Макар», – показувала ти фотографію.
«Де наш Макар? Де?!» – й собі дерся на руки маленький Гріша.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 4 І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?“ на сторінці 5. Приємного читання.