Розділ «Частина 4 І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?»

Ганя байдуже йшла від хати до хати, і ніхто її не спиняв й не питався.

«Якби ж хоч дядько та дядина були вдома…» – шептала Ганя, тереблячи корову за мокрі боки.

На щастя, вся дядькова сім’я залишилася в селі. І хата, і двір їх були непошкоджені.

Побачивши з вікна Ганю з коровою, тітка вибігла надвір і, взявши у дитини твоєї, Міловице, з рук налигача, повела корову до свого хлівчика.

«А де ж мати з дітьми?» – питала дядина Текля Ганю вже в хаті.

«Мама… в якомусь селі, у льоху, разом із дітьми й людьми ховаються».

«Ой, Боже ж наш! – журився дядько Степан. – І не знати тепер, кому краще – нам чи твоїй матері! І чи ж добре зробила твоя мати Міловиця, що відважилася з маленькими дітьми на ту втечу. Розкидало ж, Ганю, усю вашу сім’ю по світі!»

«А як там ваша хата? Чи все ціле?» – допитувалася тітка.

«Не знаю», – тулячись головою до теплої печі, уже крізь напівсон відмовляла Ганя.

«Лягай, дитино, на піч, та й спи, – побачивши, як тяжко натомилася твоя дитина, Міловице, сказав дядько Степан. – Перебудеш поки що у нас, а там…»

Другого дня, ще лиш у вікнах розвиднилося, а Ганя вже порала свою корову, разом і дядькову. Аж по обіді вже побігла подивитися й до своєї хати.

А мертвих із поля під Лисою горою так ніхто і не прибрав.

Переступаючи через замерзлі трупи, йшла Ганя берегом і плакала, і навкруги було незвично тихо.

Аж тепер дитина твоя, Міловице, могла добре роздивитися на своє обійстя. На подвір’ї, там, де колись росла стара яблуня, тепер була величезна яма від вибуху, розкидана земля лежала скрізь. Ганя взяла вила й почала засипати її.

«Не треба, щоб на подвір’ї була яма», – думала Ганя.

Від того дня, Міловице, Ганя жила в свого дядька.

І щоб не їсти даремно чужого хліба, найнялася вона у сусідню з дядьковою хату за помічницю кухарки. До німців…

Та хата стояла порожньою, бо колишні хазяї втекли з неї ще тоді, як був перший наступ війни. З великої кімнати тої хати покинутої німці викинули надвір ліжко й скриню, а до печі позносили харчі й посуд, тут же склали дрова і поставили великий мідний казан для води.

Зранку й до вечора коло хати-кухні кричали кури й вищали свині, два хлопчики-підлітки, із сільських, мусили цілими днями птицю людську скубти і патрати. Як погано вискубували, то отримували тумаків у потилиці, а як гарно, то й обідати їх німці після себе кликали.

А Ганя у баби-кухарки була за помічницю біля печі. Все те, що німці зносили з села, треба було їм удвох поварити і попекти за день.