TextBook Понаїдавшись та відігрівшись, потомлені діти твої, Міловице, попадали хто де і відразу ж позасинали, а ви із хазяйкою сіли собі удвох біля столу і розговорилися.
«Це ж іще й не всі мої діти, – розповідала ти старій жінці, Міловице. – Найстаршого мого сина, Макара, забрали ще на початку війни в Германію. А Ганя ж у мене яка красуня! Якби ж ви тільки могли бачити мою старшу дівчину! Вона така кріпка, висока, а коса яка довга й густа, аж до самих п’ят! А яке ж біле личко! А яка ж моя дитина працьовита, а що вже совісна, жаліслива!.. Тільки залишилася, бідолаха, в селі… Вона якраз такого ж віку, як і ваша дочка».
Жінка на твої слова, Міловице, й собі тяжко зітхнула, бо жила вона в хаті не сама, була у хазяйки ще й дівчина, слаба й вутла, сиділа тепер і кахикала коло печі.
А як гасили на ніч свічку і вкладалися всі спати, то господиня понуро проказала тобі, Міловице: «Будете жити в мене, де ж вам дітися, як у світі така біда. Але бачите самі, Міловице, який тепер час, і годувати я вас не маю чим. Жити – живіть, а харчі якось самі собі шукайте…»
Через те ще вдосвіта, наступного дня, вийшла ти, Міловице, в двір. Господиня вже давала курям мішанку.
«А є у вас у селі колгосп?» – ти спиталася.
«Є. Можете йти і записуватись, – порадила хазяйка, – бо в нас тепер в селі чоловіків нема, одні солдати, і робити коло землі нема кому. Ідіть, Міловице, в колгосп, просіться, і вас приймуть!»
Поснідавши останній раз із милості хазяйки холодною картоплею в лушпайках, нагодувавши нею дітей, пішла ти, Міловице, в той бік, куди показала тобі жінка, шукати роботи.
У колгосп тебе, Міловице, записали відразу, і в перший же день на обід видали миску каші й хліба.
«Будете робити гарно, то приходьте обідати щодня», – пообіцяла колгоспна кухарка.
«А можна мені й дітей із собою приводити?» – насмілилася ти спитати.
«А скілько у вас дітей?»
«У мене п’ятеро дітей, але тепер зі мною тільки троє менших».
«А в кого ж ви живете?» – допитувалася кухарка.
«У Мотрі…»
«Ну… тоді приводьте своїх дітей, тільки не щодня, як буде щось оставатися, то дітям дам, але, посовітувала б я вам, жіночко, нехай дітки ходять попід хати та й просять собі милостині у хазяїв, бо багато у вас дітей. А чоловік же ваш де?»
«Є чоловік, десь воює, на фронті».
«І хата своя в вас є?»
«Є».
«А чоловік же з фронту гроші вам висилає?»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 4 І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?“ на сторінці 15. Приємного читання.