TextBook У великій кімнаті, через сіни, поставили німці собі довгого дубового стола, там і їли усі.
Перемити і прибрати за німцями мусила твоя Ганя, Міловице. Аж пізно вночі переходила інколи вона через темний берег подивитися до своєї хати.
* * *А корову вашу, Міловице, німці були забрали й добавили до череди, щоб гнати в Германію.
«Ой, не можна, бо у мене є матка і кіндери, – плакала Ганя і показувала на пальцях. – Не можна нам без молока! Капут!»
І пожаліли німці свою молоденьку кухарку, і корову того разу Гані віддали, але тільки того разу…
Коли другий раз збирали худобу знов із села, то забрали й вашу, Міловице; і пішла корова десь далеко, а може, зарізали її у сусідньому селі.
«Що я мамі казатиму?» – плакала Ганя, жаліючись бабі-кухарці й тітці.
І ходила Ганя до своєї хати порожньої дивитися.
А ти, Міловице, пересиджувала в льоху з дітьми вже третю ніч, і бухкало у вас над головами, й свистіло – бої ішли. У тісному погребі разом вас сиділо душ із тридцять; їли ви з діжок квашену капусту, огірки і яблука-антонівки. А коли все позакінчувалося і не було вже чого пити, вирішили люди, що хтось мусить іти в село по воду.
«А там же стріляють», – боялися йти.
«Водички! Пити хочу!» – скімлили діти.
«Давайте, людоньки, я піду по воду, – згодилася якась бабка. – Я вже стара, однаково життя прожила, геть і уб’ють мене, то не так буде шкода, як молодих».
І люди згодилися: як бабка хоче, то нехай іде.
Пам’ятаєш, Міловице, як важкі дерев’яні двері вперше прочинилися на вулицю і випустили разом із теплом та вогкою парою нудний запах від випорожнень, бо до вітру виходити вам не можна було, і нужду справляли всі прямо в кутку у погребі…
Аж через годину бабця назад повернулася.
«Ой, діточки, а криниця ж звідси далеченько! – бідкалася стара. – Я поки доповзла, а набрати водички й нічим! То нашукала попід хати якогось відра. То щоб ви знали, людоньки, що ми в селі не самі такі втікачі, а по погребах скрізь іще багацько людей сидить, там до криниці вже й стежка є. Але, либонь, що від завтра почнуть нас евакуйовувати, бо німців із села вибили!»
І дякували ви, Міловице, бабусі, за свіжу водичку й за гарну новину, що скоро ваше ув’язнення закінчиться. І з рук в руки переходив щербатий кухлик.
«Яка ж смачна водичка!» – раділи люди.
«Еге ж, смачна! Либонь, смачніша, ніж у нас в криниці!»
«Та де смачніша?! Просто дуже пити хотілося».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 4 І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?“ на сторінці 12. Приємного читання.