Розділ восьмий Гімн України, сеньйори!

А по, а позаду Сагайдачний,

А по, а позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн та люльку

Необачний.

Гей, долиною, гей, широкою,

Необачний.

Гей, долиною, гей, широкою,

Необачний.

Зрештою ми затихли. Шарик ще повив секунд тридцять, після чого також заспокоївся. Знадвору доносилось лиш монотонне дзижчання цикад, котрим були по цимбалах вокальні вправи чотирьох українців і бразильського дворняги.

— Все… — врешті-решт вимовив я, даючи зрозуміти, що шоу закінчилось.

— Кла-а-ас! — прощебетав Айлтон, від задоволення швидко-швидко прицмокуючи губами. — Давайте ще!

— Він хоче ще, — перекладаю друзякам прохання гіда.

— Значить, буде йому ще! — Лаврентію, схоже, сподобалося. — Давайте цю… ну-у-у хоча б «Їхав козак за Дунай»… Не знаєте? Тоді давайте «Ой, чий то кінь стоїть» або ж «Гей, наливайте!»… І цих теж не пам’ятаєте?… Ви якісь варвари, чесне слово…

Лаврентій одну за одною пригадував назви пісень, але ми собі на сором, навіть пам’ятаючи мелодію, слів не могли пригадати… Влаштувати сольний концерт наш юрист чомусь відмовився, скромнюсик такий.

Відтак ми засоромлено примовкли, не наважуючись зізнатись бразильцям, що більше не знаємо народних пісень, а заразом гарячково намагаючись викопати з пам’яті хоч яку коломийку, що її зможемо проспівати від початку до кінця.

Зненацька мене осінило. Щоправда, така думка ніколи не прийшла б до мене на тверезу голову.

— Є ще одна пісня, слова якої ми всі знаємо на зубок!

Хлопці втупились посоловілими очиськами в моє обличчя. Я по-акторськи витримав паузу, а тоді одним махом випалив:

— Гімн!