Розділ сьомий Забавки з крокодилами

Забавки з крокодилами

Іноді розум служить нам лиш для того, щоб сміливіше робити дурощі.

Франсуа де Ларошфуко

Втихомиривши Лаврентія, який носився зі своїм прокушеним пальцем неначе мати з новонародженим малям, я поцікавився у провідника, про наші наступні плани. Бразилець хвилину-півтори водив очима навкруги, обдивляючись крони дерев, що здіймались над водами Ріо Кларо.

— Бачили колись, як яструби полюють на рибин? — спитав Айлтон.

— Ні, — відказую.

— Хіба по телевізору, — зауважив Алекс, долучаючись до нашої розмови.

На лиці бразильця промайнула ледь помітна усмішка.

— Тоді вам сподобається, — сказав він. — Примусимо пташок трохи попрацювати! — а тоді, повернувшись до Фабіо, договорив: — Повний уперед, друже!

Черевань-фазендейро кивнув, затим дужим ривком запустив двигуна, і ми знову прудко помчали вниз по Ріо Кларо, високо підстрибуючи на воді і розкидаючись навсібіч діамантами бризок, котрі переливалися всіма кольорами веселки у кипучих променях сонця, мов найдорожчі перські самоцвіти.

Для того, щоб повторити витівку з яструбами, необхідно насамперед мати:

1) кілька товстеньких піраній (бажано, але не обов’язково живих);

2) очеретяні палички довжиною 5-7 см і товщиною приблизно з людський палець у кількості, що рівна кількості піраній, помноженій на 2. Очеретини обов’язково мусять бути товстими, а тому їх слід вирізати з нижньої, найбільш масивної частини стебел;

3) мінімум одного яструба (згодиться будь-який, але тільки не косоокий і з цілими крилами);

4) якогось чувака, котрий тямить свистати і пугикати по-яструбиному (без нього — ніяк).

Піраньї у нас уже були — добрих три десятки. Очеретяних жердин Айлтон нарубав у гущавині в одній із заплав Ріо Кларо, куди Фабіо підігнав плоскодонку відразу після риболовлі. Тим хлопцем, який уміє цвірінькати яструбом, виявився наш гід і натураліст — Айлтон Лара. Єдиного, чого нам не вистачало — це, власне, самого яструба. Саме на пошук цих пантанальських пернатих мисливців вів свого човна товстощокий Фабіо.

Першу пташку відшукали досить швидко.

Фабіо завів плоскодонку в такі місця, де дерева, що огортали звідусіль набряклу дощовими водами Ріо Кларо, були напрочуд високими й гіллястими. Закутані зеленню стовбури стояли настільки щільно, що й не здогадаєшся, чи є десь за ними тверда земля.

Першим запримітив майбутню «жертву», чи то пак, щасливчика, якому незабаром практично на дурняк перепаде кілька товстеньких рибин, Айлтон. Тієї ж миті бразилець присвиснув, даючи Фабіо знати про свою знахідку. Неначе цуцики, що зреагували на команду «фас!», ми синхронно позадирали голови, і на одній з гілок високо-високо над водою запримітили дорослого яструба.