Розділ «Частина друга»

Журавлиний крик

«Я відчув у собі доволі сили, щоб противитися блудові…»

– Хто це? – запитала в самої себе, боячись поглянути на обкладинку.

Страх, що автором може виявитися її знайомий, слуга, друг, що писав цю крамолу не чужоземний ворог, ворог навіть не з Дону, не з Яїку, не зі Запоріжжя, а тутешній, свій, який проріс непокірністю, бунтарським розумом у самому серці імперії, лякав її, вона нервово гортала книжку, зупиняючись і читаючи окремі фрази вголос:

«Треба мати твердість духа, щоб бути доброчинним на тій землі, де доброчинність осміяна…»

Ворог збоку не такий страшний, на нього можна легко наступити ногою; знищити його всередині можна лише ціною здоров'я або й життя.

«У розпущеному незагнузданими пороками суспільстві зберегти всю чистоту вдачі, устояти проти різних спокус, бути справедливим у повному значенні цього слова є справою твердого і великого духу…»

Це не чужий, це свій, росіянин… Це зухвалий росіянин, що може стати найстрашнішим ворогом Російської імперії.

«Чи можна державу, в якій дві третини громадян позбавлені громадянського права, назвати справедливою?»

Але як він виріс тут? У який спосіб, коли давно вже вільнодумство здушене цензурою, куплене грішми, заглушене вірнопідданським криком? Це незрозуміло і тому стократ страшніше…

«Дзвін б'є, і ми побачимо на нас меча і отруту. Смерть буде нам за нашу нелюдськість. Тож спам'ятаймося, розкуймо братію!»

«Ликуйте, склепаны народы! Се право мщения природы на плаху возвело царя!.. Из недр развалины огромной среди огней кровавых рек… возникнут малые светила…»

– Хто це, хто?! – прорвався крик крізь горло Катерини, вона затріснула книгу, глянула на титул – прізвища автора не було. – Хто це написав?

– Не можу знати достовірно, ваша величність, – затремтів голос секретаря. – Але прийшло донесення, що якийсь Радищев…

– Радищев?! – Катерина недовірливо похитала головою, а по її побілілих губах видно було, як підступав до неї істеричний гнів. – Радищев, який служив у мене пажем?

Храповицький злякався не на жарт, але втікати не смів, він повинен усе почути, запам'ятати й записати для історії. Така служба.

Її величність, стиснувши кулаки, зашипіла на когось незримого, шпурнула книжку на книжкову полицю, з неї впала статуетка амурчика («це робота Фальконе», – зафіксував Храповицький), ударилася об стіл, інкрустований черепашачим панциром; врешті цариця на мить застигла, зупинившись перед бюстом Вольтера, який тут, у приймальній залі, простояв на чільному місці під її портретом чверть століття. Катерина довго вдивлялася в розумні, насмішкувато-скептичні очі філософа й проказала:

– Це ти, ти напоумив свою Францію й мою Росію!

Восьмого вересня тисяча сімсот дев'яностого року чотири поліцейські вивели з воріт Петропавловської фортеці найнебезпечнішого в Московії в'язня, щоб перевести його до Санкт-Петербурзького губернського управління, звідки він того самого дня мав бути відправлений на довічне заслання до Ілімська.

Фельд'єгер відчинив двері кибитки, впустив досередини арештованого, конвоїрів і рушив.

За мурами фортеці залишився невдоволений царициним м'якосердям і самим слідством над в'язнем перестарілий начальник політичного розшуку Таємної експедиції Степан Іванович Шешковський, особистий кат Катерини II. За довгі роки служби йому вдруге довелося провадити справу злочинця, який скоїв державний злочин не з ножем у руках, а з пером.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 49. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи