Розділ «Частина перша»

Журавлиний крик


Розділ перший


Зима в Москві була тоді жорстока і в суворості своїй благодатна, морози виморили ворон, чуму і безпритульних волоцюг, друга столиця Московії очистилася од усілякої скверни, перед якою безсилі військо, Таємна експедиція і правосуддя, тож настав час без гарячки, спокійно наводити лад у розхитаній війною країні, закручувати розгвинчені шруби в державній машині, нагороджувати достойних і карати злочинців.

Івана Максимовича Синельникова ще наприкінці листопаду викликав зі Симбірська новий і несподівано першпективний фаворит імператриці генерал-аншеф Григорій Потьомкін до Петербурга. В листі сіятельний граф повідомляв прем'єр-майора, що всемилостива цариця, пам'ятаючи його заслуги в битвах з турками й татарами під Перекопом, Бендерами, Каланчаком, а до того ж доблесть довіреного йому карабінерного полку, який потім у складі армії князя Петра Паніна громив пугачовських зброднів, надає Іванові Максимовичу звання полковника, при цьому пропонує йому бути готовим податися до Криму, щоб очолити бахчисарайський гарнізон та подбати про переселення тамтешніх греків до Новоросійського краю.

Тридцятип'ятирічний прем'єр-майор був ще повний жадань слави і рангів, йому імпонувала царицина пропозиція. Він велів гнати чимдуж коней, міняючи змилених рисаків на поштових станціях, проте до Москви встиг прибути лише по Різдві, якраз у найлютіші морози.

Зупинився у непоказному трактирі на одному з арбатських завулків – Конюшенному, навпроти візерунчастої церковці Симеона Стовпника. Хазяїн відвів офіцерові нагорі щонайзатишнішу кімнату, запевнив, що блощиць немає – вимерзли, а від холоду – що вдієш! – хай його благородіє рятується внизу міцним і гарячим.

Зігрітися з дороги й справді треба було, а ще хотілося дізнатися про найсвіжіші новини в білокамінній столиці —

Іван Максимович зійшов до шинку. Тут було людно й накурено, облич не розгледіти за тютюновим димом, а врешті – так у всіх постоялих дворах, до цього не звикати; шинкар запобігливо вискочив із-за ляди – видно, офіцери сюди навідувалися рідко, – промів подолом фартуха вільний стіл у кутку, запросив майора сісти.

Очі Івана Максимовича поволі призвичаювалися до синюватого сутінку. Чекаючи на обід, він встиг розглянути сусідів: за довгим дубовим столом перед вікном сиділо п'ятеро чоловіків у циліндрах і різношерстих сурдутах – начебто й не московські, потім почув кілька фраз по-французькому. Не звертав уваги, чей же в Москві та Петербурзі всяке намагалося розмовляти будь-як, аби лише не по-своєму; то, може, й ці… Проте вухо вловило чисту французьку вимову.

– Ми невиправні домашні патріоти, – посміхнувся один з компанії, він сидів посередині й на вигляд був найстарший у цьому молодому товаристві. – Приїхати до Москви серед такої лютої зими й замовляти бургундське! – Потримав пугар навпроти очей і зневажливо відставив його набік. – Ей, гарсон! – гукнув шинкареві. – Водка!

Шинкар, метушливо звиваючись у проходах між столами, ніс закордонним клієнтам гранчастого бугеля. Його затримав за полу каптана гомілатий здоровань.

– А-а… А панянок тут не можна замовити?

Французька шинкареві була незрозуміла, він розвів руками, всі хором засміялися, а старший знову скептично кинув:

– Бог свідком, ви безнадійно обмежені парижани: в Москві такої страви у трактирах не подають. Треба було їхати не сюди, а хоча б до Берліна.

Горілку розлили в пугарі, дехто принюхувався, кривився.

– Досить уже Вольтерового гостювання в Берліні, – відізвався хтось із гурту. – Він утікав на диліжансі від гостинності свого кумира Фрідріха II, наче за ним гналося сто макбетівських відьом!

– А тепер заграє з північною Семірамідою, дивись, ще й сюди приїде – слідом за нами.

– Можна сподіватися, що цього не станеться. Мосьє Дідро після повернення з Московії напевно поділиться з колегою своїми враженнями.

– Проте обидва й далі писатимуть вінценосцям моралізаторські повчання, видумуючи кожен для себе ідеального монарха чи монархиню… Випиймо, панове, за нашого дивака Руссо – найтверезішого з філософів!

– І за гарячих парижанок!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 1. Приємного читання.