TextBook А жовтими кісточками мости помощати,
Своїм чубом кучерявим степи устеляти…
Не знайду тебе, старче. Інша й тобі одному відома твоя дорога.
А пісня не вгаває. Що ж то за пісня, що за сумування?
Стемніло, холодний вітер свище на мості, мете в'ялиця, а під мостом, над зашкарублою Фонтанкою, палахкоче жерій. Чи приймуть погрітися? Приймуть…
– Добрий вечір, люди добрі.
– Добрий вечір… Хто ти такий?
– Маляр.
– Ходи до нас. Тут є уже й поети, і композитори. А маляра ще не було.
Молодий, у шинелі, з посинілим обличчям чоловік грів руки біля полумені і з жалем дивився на широколицього ровесника, одягнутого в поношеного козацького жупана.
– Домалювався?
– Ще шукаю…
– Чого і де?.. А я, бач, уже домузикувався. Не потребують. То я й під міст. А куди ж іще? А втім, Фонтанка, багаття і шинок за Явузьким мостом – не так уже й мало для академіка.
– Хто ти?
– Я член Болонської академії. Мене називали другим Моцартом. Не віриш… Грійся. А зараз понишпоримо в кишенях і підемо до корчми за Явузький міст. То дешева корчма. Там ще мене потребують… там ще раді моїй скрипці. Співати вмієш?
– Ні, різьбитиму на мостових підпорах твою пісню.
– А далі що?
– А далі – в мандри. Чей найду людей… А можна жити і для себе у своїх витворах. Колись їх приймуть…
– Дай тобі, Боже…
– Ходімо разом до твого кабаку. Холодно…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 35. Приємного читання.