Капніст повернув голову до міністра, іронічно посміхнувся.
– Цінитель мистецтв не приймає художника через те, що він бідно вдягнений. А чи впевнений ти, що автор цього витвору, – показав на картину «Шествіє у рай», – ходив у дорогому сурдуті?
– Хай зайде, – мовив Безбородько, збентежений зауваженням Капніста.
По м'якому килимі невпевнено підходив до вельмож бородатий, ще молодий чоловік у засмальцьованому каптані. Він розгублено зиркав на картини, густо розвішані по стінах, під рукою тримав раму, затягнуту полотном, врешті зупинився, забувши вклонитися.
– Я тверський майстер, – заговорив першим бородань, – на ім'я і прізвище Сисой Шалматов, а жив і малював здебільшого в Малоросії. Тепер же в Петербурзі…
– Що там у тебе?
– Голгота…
– Показуй.
Шалматов відступив убік, щоб світло з вікон падало на картину, і з утомленим виглядом смертника дивився бездумно повз обличчя цінителів його праці.
– Ха! – тільки й сказав Капніст, а Безбородько недовірливо глипав спідлоба то на картину, то на її автора.
– Сам малював?
– Авжеж. Не вкрав же я…
Олександр Андрійович запитливо глянув на Капніста.
– Не віриться, – сказав.
– А мені віриться, – Василь Васильович не зводив погляду з Христа, з очей якого струменіли не біль, не мука чи всепрощення, а глибока зажура, і поет намагався розгадати її. – Мені віриться. Хто ж бо краще знає Голготу за художника, картини якого обпльовують п'яні мужики в шинках і пихаті невігласи на базарах?
– Кого ти змалював у лику Христа? – звернувся Безбородько до Шалматова. – Поясни мені.
По м'якому килимі невпевнено підходив до вельмож бородатий, ще молодий чоловік у засмальцьованому каптані.
Сисой мовчки поглянув на картину й відвів погляд.
– Коли б твоя знала, що моя грала, то твоя плакала б, – посміхнувся Капніст. – А я для себе зрозумів цей витвір так: митця змалював. Ось висить він на хресті перед натовпом, розлюченим тільки за те, що митець назвав себе Богом. А юрба не хоче мати між собою Бога. Цим обірванцям заздрісно повірити в те, що така звичайна собі людина – інша, ніж вони. І тому вбивають його, щоб не було серед них кращого, бо жити поруч з ним нелегко. За кращим треба йти і повертати собі своє людське обличчя ціною праці й пожертв, а їм вигідніше вовтузитися у тихому болоті…
– Це надто суб'єктивне тлумачення. У такий спосіб можна у Христі бачити будь-кого…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 38. Приємного читання.