Розділ «Частина друга»

– Я з Чаплинки… що за Самарою.

– А я спудей першого класу філософії… – І аж тепер він схаменувся, відсмикнув свою руку від дівочої і подався квапно за скарбником.

Смерть уже лежала вбита; Юда, пригноблений і сумний, сидів на своєму мішку, а спудей, що перше виконував роль Козака, виголошував тепер великодню віршу, яка пояснювала, чому Юда такий невеселий.

А сей Юда з того з'юродився, як макуха:

То синіє, то красніє, – бо бере сокруха.

Вельми ся зляк, і міх закляк з грошми за плечима,

За його гріх той клятий міх все перед очима.

В землю вкопав, щоб гріх пропав, та окаменіла,

Посох там цвіт і трави ніт – більш не зеленіла.

В воді рибу міх із глибу розпужав і раки,

Вирнув злий дух із води сух до Юди і паки.

Регіт, галас, скарбона повна, дівчата знову лаштуються до хороводу, тільки Христина стоїть перед матір'ю, наче провинилася, дивиться на неї стривоженими очима й мовчить; мовчить і Уляна, бо все зрозуміла, дивно їй було лише від того, що настільки подібно повторюється у дочці її життя, і бачила вже майбутнє своєї доні, що буде теж повторенням материнського минулого, бо доля цього хлопця записана в його сивих очах.

– Хто ж там селом іде, хто ж там селом іде? – знову дзвенить гаївка, і відповідають молоді баси хлопців:

– Ми панські служечки, ми…

Кінський тупіт глушить гаївку, на монастирський майдан вривається вершник у саєтовому жупані.

– Хто ж там селом ї…

– Слухайте наказу! – окрик вершника кришить, наче скло, рештки пісні, кінь здибився серед людської гущі.

Хто це, звідки взявся? Не бачив його ніхто у цих краях… Тривожна тиша залягла над майданом.

– Слухайте наказу його сіятельства князя Потьомкіна! – вершник розгорнув сувоя і почав читати: – «Сим листом даруємо дворянину Семенові Пахомійовичу Трещокіну слободи Горошине, Вереміївку, Лукомлю і Чаплинку в потомствене і вічне володіння». Зрозуміло? Я, прикажчик його милості Семена Пахомійовича, наказую усім мужикам з названих слобід вийти в середу з плугами й боронами…

Ударився лемент об стіни монастиря. До прикажчика підійшов архімандрит, що саме вийшов послухати гаївок, борода його трусилася, він випростався перед посіпакою, шарпнув коня за уздечку, крикнув: