Темрява, пліснява, ніч.
Добре хоч, що Бог дарував людям сон. Півжиття уві сні – це наполовину менше жити. Якщо тільки не сниться тюрма, бо тоді життя продовжується на оті хвилини сну. Аби лише не снилася тюрма…
Вривається у сон кат зі сокирою.
– Палі боїшся?
– Ні!
– Четвертування?
– Ні!
– До скону в темниці готовий?
– Ні…
Кат регоче, аж глухне від реготу каземат, розгортає сувій і читає: «Посадить его в Головленкову тюрьму Соловецкого монастыря навечно й пребывати ему в кельи молчательной во вся дни живота его й никого к нему не допускати, ниже его не випускати никуда же, но заточену й затворену быти, в молчании каятися о прелестии живота своего й питаему быти хлебом слезным».
За що? За що?!
В'язень схоплюється з лавиці, шарпає кайдани – з-під чорних браслетів висякає кров, – сіпає за ґрати, б'є у двері.
Глухо… Ісусе Христе, як страшно глухо!
Чому я тут?!
І десь за мить у підземелля долинає глухий голос вартового:
– Чого там? На лобне місце захотів?
Ні, я таки не сам на цьому краю світу, є тут люди. Не так уже й страшно. Кру-кру…
З третього на четверте червня три тисячі січовиків спали в заклечаних липовим та кленовим гіллям куренях, у наметах за частоколом над річками Підпільною й Сисиною, на Гасан-баші, спали важким сном: кошовий отаман наказав будувати нові укріплення на місці старих, занедбаних під час війни. Міцний був сон запоріжців у ніч під Зелені свята.
З третього на четверте червня шаленим галопом мчав осідланий кінь Хортицькою дорогою від Дніпра через Томаківку й Чортомлик; Панас Тринитка припав до його хребта, вітер шапку зірвав, чуб розвівався над потилицею, кінь гнав крізь місячну ніч до Підпільненської Січі. Коли почало сіріти на сході й ріденьке світло вибілило понурі січові башти, вершник випростався в сідлі й спинив коня. Пугукнув з крайньої сторожової вежі вартовий, за річкою хававкнув сонний перепел; Панас напружено вдивлявся у далину: з півночі від Базавлука рухалося військо; схід рожевів, і рожево блищали багнети – фузилери насувалися швидко. Панас глянув на захід; сіра пелена імли, що проповзла за ніч з Інгульця у степ, теж кипіла під сотнями чобіт.
– Зрада! – закричав Панас – Вартуйте! Зрада! – і щодуху помчав до січових воріт.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 95. Приємного читання.