Розділ «Частина перша»

Губернатор Головцин не готовий був для відправки знакомитого колодника на Соловки: в'язнів звичайно приставляли з Москви й Петербурга до Кемі або Сумського острога; він нарадив Пузиревському вдатися до морського купця Вороніхіна, в якого секунд-майор і купив вутле судно за двадцять рублів, відрахованих з річного тюремного жолду Калнишевського.

Головленкова вежа соловецької тюрми стисла висквернений каземат безмірною своєю вагою, сплюснула його, оповила глухотою, німотою, темрявою, втиснула його глибоко в землю…

«О Боже милостивий, вродилися ми на світі нещасливі, служили ми вірно в полі й на морі, та й зосталися босі й голі…» – прогумкотів Калнишевський тюремну пісню кошового судді Павла Головатого, яку той завжди наспівував, закутий, у конторі Військової колегії в Москві.

Сиділи там утрьох – більше мовчки. Писар Іван Глоба не підводив голови, Калнишевський раз у раз підносив до очей закуті руки, бо ще не міг повірити в те, що трапилося. А мозок неугавно свердлили єзуїтські слова з листа Потьомкіна, присланого вслід за кошовим отаманом, коли він повернувся з роз'юшеної стратою Пугачева Москви: «Запевняю вас чистосердно, що не залишу ні однієї нагоди надати будь-яку вашим бажанням вигоду, на справедливості уґрунтовану…» Піднісся духом отаман, спорядив у дорогу старшину Роменського, пославши його з останньою чолобитною до всемилостивої. Наказав знайти в Москві чи Петербурзі Антона Головатого – щоб удвох до цариці пішли з потьомкінським листом. Не вернувся ні Роменський, ні Головатий…

Триває слідство. І нема нікого з тих, кого знав кошовий, кому служив, з чиїх рук милості приймав і обіцянками наїдався. Слідство провадить Синод, допитують синодальні старці…

– Плату маємо за хліб і сіль, які ми втрьох винесли Текелію, – сказав якось після допиту Калнишевський.

Три синодальні старці судять трьох січових старшин. Яка вина?

Вина така велика, що не підходить ні під один параграф правового статуту: козацтво хотіло, перебуваючи у складі Російської імперії, мати якусь окремішність під своїм власним божевільним управлінням. Договір Хмельницького? Ви тільки й маєте для свого захисту Хмельницького, чому ж не згадуєте Виговського, Мазепу, Гордієнка, Полуботка? До того ж історик Міллер довів, що універсали Хмельницького, подані до Сенату, підроблені.

Чому не караєш, Господи, своїх служителів за таку олжу?

Козацькі наїзди на хутори колоністів…

Хто на кого наїжджав?

Різня в Ізюмській провінції після інциденту в Святогірському монастирі.

А хіба до чужої церкви зі своїм статутом ходять?

Розправа Івана Гаранджі над поміщиком Сошальським.

Але ж той сам прийшов по свою смерть на барвінківські землі.

Мовчати!.. Спалення бугогардівським полковником Деркачем сербських поселень на території паланки. Напад на Лисогірську роту Єлисаветградського пікінерного полку і захоплення у полон дванадцяти гусарів. Мало цього?

Обер-прокурор найсвятішого Синоду зачитує вирок:

– Призвідці козацького свавільства старшини Глоба, Головатий, а найпаче кошовий отаман Калнишевський, який за спиною її величності злигувався з турками, заслуговують на смертну кару… Проте за вас перед наймилостивішою клопоче його сіятельство Григорій Олександрович, пам'ятаючи давню свою приязнь до невдячних підданих. «Милостива государине, – просить він у листі до цариці, – вашій імператорській величності відомі всі тяжкі провини колишнього Січі Запорізької кошового отамана Петра Калнишевського і його спільників писаря Івана Глоби та судді Павла Головатого, яких віроломна буйність настільки велика, що не смію вже переліченням терзати ваше ніжне серце. За ті злочини вони заслуговують на смертну кару. Але, знаючи, що супутниця душі вашої – доброта – завжди перемагала суворість, насмілююся всепіддано просити о милосердя й вислати їх на вічне поселення у монастирі».

Спасибі тобі, сіромахо Кущівського куреня Грицьку Нечосо…

– Наймилостивіша цариця конфірмувала просьбу, князя Потьомкіна. Тож найсвятіший Синод виносить присуд: Івана Глобу вислати до Туруханського монастиря на Єнісеї, Павла Головатого до Тобольського Знаменського монастиря, Петра Калнишевського…