Зо всяким козаком обіймався,
Сказав: «Прощай, хоробрее військо»,
Та вже більше не вертався.
Ой, пішли, пішли славні запоріжці,
Та не пішки, дубами,
А як оглянуться до славної Січі,
То вмиються сльозами…
– А може, не все пропало, мій вірний товаришу, – мовив Головатий. – А мо', ще й прислужимося Україні…
Повернулись до коней.
Зафоркали вороні, вершників прийняли і помчали понад Сеймом – у ярмо.
Розділ чотирнадцятий
Кру-кру… – від осені. Кру-кру – від холоду. Полетів надламаний журавлиний клин до чужого ирію – чи не загубився де в дунайських плавнях; а може, упав на землю, щоб останню раду відбути…
А чи полетів? Або й не знявся у небо без старого вожая…
Кру-кру… Кру-кру…
То ж неправда, Панасе, що журавель кричить лише у високості. Кричить він і в ямі зі зв'язаними крилами. Тільки ніхто його не чує, тільки крик той інакший.
Kpy… Kpy…
А на розвидні пришпорив отаман румака і, не подякувавши полковникові Колпаку за хліб-сіль, пустився алюром через замерзлу Самару до Кодацької переправи. Квапився, наче по свою смерть.
Дніпро тільки з країв заскоринився льодом; гукнув поромника. Швидше за поромника прибіг шафар, старшина переправи, почувши, що на березі жде сам кошовий отаман.
– Що чувати? – спитав його насторожено.
– Дунайці повернулися… Кілька днів тому.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 90. Приємного читання.