TextBook – Заграй, діду, – мовив Головатий, кидаючи в шапку монету. – Розваж душу.
– Не розважу, – повів більмами кобзар. – Засмучу чей…
І затягнув тужливої, якої ще не чули старшини:
Нема в світі правди, правди не зиськати,
Бо тепер неправда стала панувати…
Уже тая правда стоїть у порога,
А тая неправда сидить кінець стола.
…Потьомкін покликав на останнє слово.
«Отже, кінець усім нашим розмовам, пане полковнику, – заговорив і сторожко стежив за кожним рухом Головатого, і стежили за князем охоронці. – Немає більше Січі».
«Що ви сказали, ваше сіят…» – скрикнув Головатий.
«Немає більше Січі, я сказав. Чорна рілля на тому місці».
«Боже, яка страшна зрада!..»
«Не розпачай і зваж: сумирні козаки дістануть чини, нерозважні помандрують до Сибіру. Ти теж щось дістанеш, дістане й Сидір Білий. Придивлюся до вас… Хоч, присягаюся Богом, вам краще пасували б кайдани, ніж еполети. Йдіть тепер на свою Самару, на Оріль і тихо там сидіть, як миші під мітлою, і не чиніть якої контравенції. У мене пильне око…»
А вже тая правда сльозами ридає,
А тая неправда все п'є та гуляє… —
голосила кобза, і плакав старий під липою.
Шинкар приніс поставці, випили побратими. Зітхнув Сидір Білий, утер сльозу.
– От і пісеньці кінець…
Сейм ніс тихі води до Десни, десь там Десна до Дніпра вливалася, а Дніпро – у синє море. Невже все геть навіки пропало на тихих водах та ясних зорях?.. А кобзар виплакував іншу пісню:
Сірома Калниш заплакав гірко,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 89. Приємного читання.