Розділ тридцятий

– Їмо-їмо, а наче й не їли, – сказав Курка, витягуючи довгу, як у гусака, шию та заглядаючи в казанок. – Коли б, пане Іване, не того… Колись пригощали мене таким кулішем. Блукав у плавнях і набрів на косаря… Він і запросив до вечері. Казаночок маленький, їмо, як за себе кидаємо, а хоча б на палець над’їли. Я помітив теє та давай хреститися за кожною ложкою, а тоді дивлюся – кулішу в казанку тільки на денці.

Горбань сьорбав куліш, скіпки не піднімав. Й тоді Курка зайшов з іншого боку:

– О-хо-хо-хо-хо, хотів би не согрішити, однак з тобою, Трохиме, согрішиш. Влови та й влови йому раків. От і вловив, ось і поїли, й оскоромилися. Страшний це гріх – їсти в піст м’ясо.

– Ми їли не м’ясо, а рибу, – заперечив Нечепа.

– Ти що, не знаєш: раки – м’ясо, а не риба.

– Всяк учений християнин знає: раки – риба.

Довго сперечалися, до яких Божих створінь віднести раків, а тоді Нечепа сказав:

– Опріч того, я безгрішний подвійно: по-перше, раками пригощав нас ти, по-друге, не знав і не знаю, можна чи не можна в ці дні їх їсти. Моє незнання звільняє мене від гріха.

– Погляньте на цього водолія, – підніс догори руки Курка. – Та ти ж у гріхах по саму шию. Чи ж можна вважати себе праведним, не знаючи закону Божого!

– Бог у серці, – смиренно відказав Нечепа.

– Взяв ти дорогу на небо, а вона, як та грушева палиця, геть крива.

– Богохульствуєш, дяче. А того й не відаєш, що можна знати Божий закон од аза й до омеги, й сповняти його, й, сповняючи, коїти великий гріх.

– Небесне воїнство! – удавано жахнувся колишній дяк. – Що ти мелеш? Грішити, сповняючи Божий закон?

– А то ж як. Ти забув позалітошню чуму, яка лютувала на святу Покрову. Маловірні розбіглися по лісах і водах й лишилися живі, а всі ті, хто пильнував строгого церковного закону, погинули від бобонів.

– Бог послав спитаніє у вірі сильним синам своїм.

– І забрав?

– Забрав.

– Яке ж тоді це спитаніє? Покрова лишилася без вірних синів своїх, – переконано мовив Нечепа й поправив патичком корчика, що почав пригасати.

– Найправедніший з них, піп Василій, залишився живий.

– Він – найбільший грішник у своїй праведності. Ходив відспівувати мертвих і розносив чуму.