Розділ «Подвійний нащадок»

— Я до них ходжу і як тільки помічу щось підозріле, то доповім! — киває Ігнат.

— Добре. Тепер можеш іти.

Пішов студентик, а їх благородь на мене дивиться.

— Розумієш, Ваню, що за риба до нас припливла? — питає. Тільки я щось ніякої риби не бачу. Здається, прибило до берега оте, що не тоне. Це є, а де ж риба?

— Не дуже розумію, ваше благородіє.

— Ех, Ваня, немає в тобі польоту думки!

— Та який політ, ваше благородь, я ж людина проста, пішки ходжу, до польотів не здатний, — пояснюю, мовляв, не літаю не через нестачу завзятості, а через простоту походження.

— Тоді слухай, пішоходе. Ось приїхав цей азіат і чекає наказу від Шевченка. А хто такий Шевченко?

— Мертвий він вже багато років, — доповідаю я. — Могила у нього в Каневі, туди українствующі їздять час від часу.

— Ет, дурень ти, Ванько! Неважливо, що Шевченко мертвий, важливо, що бунтівник! Проти правлячого дому дозволяв собі інвективи злобні, до сокири закликав простолюдинів та інше! Який від нього може наказ бути, окрім бунтівного? Та ніякого! Ніякого! А зараз же війна! Зараз он як ворогам нашим хочеться в спину ніж увігнати! І тут же навіть не ніж, а багнет цілий вийде, якщо українствующих підняти!

— Ваш благородь, та скільки там тих українствующих! Хоч би і всіх їх підняти, так сотні козаків вистачить, щоб розігнати! — не розумію я. А Добрянський із того нерозуміння тільки дратується.

— От же бовдур! Ти, Ванько, про Марію Магдалину чув?

— Це та, що ото по жовтому квитку працювала, а потім увірувала? — згадую я щось із проповідей церковних.

— Який жовтий квиток, Ваню? Це ж євангельські часи, не було тоді квитків!

— А як поліція таке допустила?

— Та не було тоді поліції!

— Як не було? — тут вже аж захвилювався я. — Хіба може таке бути, щоб поліції не було? А як же люди тоді жили? Можна без гімназії прожити, ну ще так-сяк без трактиру, але без поліції ж безлад почнеться. Хто буде основи імперії охороняти?

— Мовчати! — волає Добрянський. — Ти мені зуби не заговорюй, а слухай!

— Слухаю! — Я підскочив, у фрунт витягнувся, стою, наче на параді.

— Так ось, що Ісус про Марію Магдалину сказав?