Розділ «Подвійний нащадок»

Пудель кидається до нас із Добрянським, обнюхує всіх, якось підозріло на мене дивиться, а я непомітно руку на браунінг свій поклав. На мить подивилися ми з собачкою очі в очі, й відбігла ця потвора хвостата.

— От бачите! Чисті ви від українства, не відчув Табачок у вас цієї зарази! Хороший Табачок, розумний Табачок, — професор дає пуделю кісточку, з якою той тікає.

— Ми до вас, професоре, у справі, — каже Добрянський і розповідає про плани українствующих. — Що б це воно все значити може?

— Не знаю, але нічого хорошого! Змова це, змова! — аж кричить професор, який, поки слухав Добрянського, то дуже збудився. Руки ламає, дихає важко. — На пагорбі у Каневі могила Шевченка, апостола українствующих! А 9 березня — день його народження!

— А кістки та «Кобзарі» навіщо?

— Цього не знаю. Але щось недобре готують! Зупинити їх треба! Арештувати негайно! Козаків викликайте! — аж кричить Бузинов-Семиножков. Від криків тих і Табачок починає гавкати, мало не розривається.

— Тихо! — гримає Добрянський. — Тобто не знаєте, що вони можуть із «Кобзарями» робити?

— Не знаю. Але знаю, що погане щось і противне государю-імператору!

Професор би і далі кричав, але Добрянський йому дав у лоба кулаком і наказав мовчати.

— Якщо хоч слово комусь скажеш, підеш до тюрми. Сам знаєш, за що!

З тим ми і поїхали. Добрянський наказав очей із Вєліханова не спускати.

— Подивимося, що це вони замислили.

— Може, арештувати їх і все? — пропоную я.

— А за що арештовувати? «Кобзар» — книга не заборонена, кістки теж до справи не пришиєш. Нема за що, поки брати, почекаємо. А ти зв’язки шукай іноземні! Щоб змова іноземних держав була!

— Слухаюсь!

Тільки ніяких іноземних зв’язків не виявилося. Самі українствующі старанно готувалися. Спочатку накупили тих «Кобзарів», з усього Києва звезли, потім повантажили їх на потяг, мало не вагон вийшов, повезли до Канева. Туди ж і кістки доправили. А ще гарматку невеличку, козацьких часів. Казали, що колись у війську Івана Сірка вона була.

Восьмого березня увечері зібралися у Каневі всі українствующі, навіть з інших міст багато приїхало. Кількістю двісті тридцять сім осіб! У Канів і Добрянський приїхав, узявши про всяк випадок професора.

Мазепинці трохи в готелі поспілкувалися, а як темніти почало, то пішли на пагорб, який звався Чернеча гора і де саме могила Шевченка була. За мазепинцями поїхали вози з книгами та кістками. А ще дві бочки самогону-перваку.

— Пиячити збираються? — здивувався всьому цьому Добрянський і наказав сотні козаків бути напоготові.

— Діяти за моїм наказом. Якщо подам червону ракету, то атакувати, — нагадав Добрянський козацькому осавулу.