Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Спокійно!

— Звідки?! — гаркнув той, що носив стоптані чоботи.

— Не через річку, — швидко сказав власник нових. — Ми б побачили…

— Тоді звідки?! Та ще підкрався, наче…

— Іду з Загір’я, — повідомив Стократ. — Бурлака, людям допомагаю при нагоді. Зустрівся мені тут мисливець, крота вбив, здоровецького, каже, у вас біда…

— Крота? — власник стоптаних підошов трохи стишив голос і, здається, передумав стріляти. — Це добре… Це мій дядько крота свого, нарешті, добув… Два тижні ходив, виманював, нори вистежував… То ти звідки?

— З півдня!

— А в Довгому Дні бував коли-небудь?

— Та ніколи!

— Повартуй, — уривчасто сказав котрийсь із двох, Стократ не розібрав, котрий.

Заскрипіла драбина, й знов похитнувся настил. Зверху посипалася потерть. Настил, збитий з дощок і жердин, здавався на диво ненадійним; той, що носив стоптані чоботи, спускаючись, сопів і лаявся: він не любив ні гострих сучків, ні мотузяних драбин.

Він був не такий молодий, як спершу здалося Стократові: сухорлявий, з обвітреним лицем, похмурий мисливець з Діброви. Перший його погляд упав на Стократове лице, другий, третій і четвертий — на меч:

— Ти хто, з такою зброєю?

— Зброя як зброя. Я подорожній. У дорозі всяке буває. Тому меч.

— Цей, якого ти зустрів, з кротом… не поранений був?

— Ні, цілий.

Мисливець шумно видихнув:

— Небезпечний промисел. Вони під Дібровою, знаєш, які кроти… У нас, хто ще молодий чи дуже старий, птицю б’ють, птицю все-таки легше… А що на півдні? Погано? Воюють?

— Кому погано, а кому й прибуток.

— Ти найманець?