Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Я? — Джміль вдивлявся, намагаючись побачити усмішку в очах або кутиках губ, але його супутник дивився серйозно. — Але я ж… сам поки що дурний, як я можу когось учити?!

— Просто пообіцяй, — Стократ, як і раніше, не всміхався. — Ну?

На повороті він зупинився, щоб востаннє подивитися вниз. Усі, хто бував у цих місцях, в один голос повторювали — немає нічого кращого за ліси рожевої сосни, особливо якщо дивитися згори, з Білої дороги.

Він дивився на тартак, на річку з пристанню. На розкидані в гаях будинки Правої й Лівої руки. На блискучі дахи Макухи. Там ледь чутно бив барабан — ховали нещасливого торговця Східця. І Джміль, імовірно, був на похороні, а де ж іще?

— Хоч би він устиг подорослішати, перш ніж усе почнеться, — сказав Стократ уголос.

Діти лісовиків зрештою прозріють. Перестануть зашивати собі очі, подивляться на світло; потім спробують сказати одне одному слово або намалювати картинку на гладенькій стіні. І тоді Мова вмре; умре високе мистецтво, здатне змусити людину ридати й сміятися, і почувати себе ближче до неба…

Мова, що виникла через непорозуміння. Мова, яка скоро стане непотрібна нікому.

— Бережи її, Джмелю, — сказав Стократ неголосно.

І пішов угору не озираючись.

IV

— Буде жаль, якщо Мова загине, — тихо сказала стара. — Ще жальчіше буде, якщо цей хлопець, Джміль, не встигне в житті зробити всього, на що здатний, до чого призначений. Але й Джміль не безсмертний. І Макусі не стояти вічно. І Населений Світ, якщо має початок, — коли-небудь закінчиться, Стократе.

— Я знаю.

Стара уважно подивилася крізь вогонь.

— Творець упав на каміння, схований у небесній іскрі, мов ядро в горіховій шкарлупі. Це був початок Світу. Але інша зірка народила іскру, іскра заблукала в темряві і впала вниз, на каміння. Й усередині була смертна дівчинка, і вона поклала світові межу.

— Красиво звучить, — сказав Стократ. — Але мені важлива дівчинка, а не світ. Я не хочу, щоб її використовували як знаряддя або навіть зброю. Я не хочу, щоб її замикали й ховали. При цьому я сам хочу її замкнути й сховати і не бачу іншого виходу.

Хмари поволі танули, провіщаючи світанок. Між ними проглядалися зірки.

— Вихід, може, і є, — повільно сказала стара. — Якщо початок світу і його межа зійдуться разом і усвідомлять своє споріднення… Але для цього наш Творець має бути людиною й ходити серед нас.

— Щоб ходити серед людей, не конче бути людиною, — сказав Стократ.

Розділ четвертий

ТІНЬ