— Батьку!
Заскрипіли, відчиняючись, двері. В домі не спали, але й вогню не світили. Вийшов дід, став на порозі, тримаючись за одвірок, дивлячись повз гостей:
— Що таке?
— Нічого, вони сьогодні не йшли… Нікого не було цілий день… Тут подорожній із Загір’я, з мечем. Треба поговорити.
— Із Загір’я? Там же, пам’ятаю, війна була…
— Добрий вечір, — сказав Стократ.
Дід здригнувся. Він не бачив у темряві й не міг упізнати чужинця за звуками дихання.
— Треба поговорити, — повторив Березень з особливою інтонацією, наче нагадуючи старому про давню й тверду угоду.
— Заходьте, — дід навпомацки, перебираючи руками по стіні, повернувся в дім. Стократ зайшов, нагнувшись у дверях, і так само, звично, вклонився одвіркові Березень.
— Ти бачиш у темряві? — запитав дід.
— Так.
— Чому?
— Мене називають магом. Може, тому.
— Ти не маг, — недовірливо сказав дід. — Маг би одразу здогадався… І втік би звідси світ за очі. Або взагалі не заходив би… у наш проклятий край.
— Ваш край усі подорожні хвалять, — сказав Стократ. — Мирні багаті ліси. Добрі люди, що живуть у достатку й спокої…
— Сам бачиш, який у нас спокій.
— Бачу, — Стократ озирнув кімнату.
Маленька, без жодних прикрас, мисливська хатинка, ретельно прибрана, з гладеньким і чистим обіднім столом, з верстатом у кутку, з віконницями, закритими зсередини. Калюжка недавно розлитого молока. Дві величезні скрині під витертими кротовими шкурами. Стократ сів і підібгав ноги, щоб ніхто в темряві не перечепився.
— Чого ви не запалите хоч свічку? Віконниці зачинені, ніхто не побачить…
— У нас за вогонь серед ночі батогів дають, — сказав Березень. — Так на сході вирішили.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стократ» автора Дяченко М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 102. Приємного читання.