Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Нам пора, — сказав йому на вухо Стократ. — Якщо ми не повернемося до світанку, князь атакує, ти ж пам’ятаєш?

І вони подалися назад. Зійшов місяць, висвітливши ліс, і Стократ не міг позбутися думки, що Джміль іде уві сні. Він крокував, про щось думаючи, майже не торкаючись ногами глиці — здавалося, зараз злетить…

Потім запахло димом, і обидва прискорили ходу. Кінь заіржав — і попереду, за деревами, заіржали інші коні.

— Про що вони бенкетували? — тихо запитав Стократ.

— Не можу пояснити.

Стократ був неприємно вражений — йому здалося в першу мить, що хлопець загордився. Але Джміль повернув голову й подивився на нього щиро й безпорадно:

— Я думаю, що вони бенкетували про світло. Але в їхній мові немає слова «світло» й немає поняття «бачити». Мені здалося, це їх мучить…

Стократ розкрив рота, щоб повідомити йому важливе — але тут їм назустріч виїхали озброєні вершники, і Джміль, забувши про все, кинувся їм назустріч:

— Сховайте луки! Війни не буде! Стійте!

У вершнику, що їхав попереду, Стократ упізнав князя — і пішов швидше.

— Усе їхня клята Мова. Майстер складав послання від імені правителя, і вони вірили, що ви, ясновельможний, — та сама людина, з якою вони розмовляють. У їхньому розумінні людина, що володіє Мовою, — шляхетна й посідає високе становище.

— Клята Мова, — крізь зуби повторив князь.

Він стояв на пагорбі, тримаючи за вуздечку коня, й очі його були червоні від безсонної ночі. Джміль здивувався, як приємно дивитися на людину з незашитими живими очима.

— Радійте, що вони вас не вбили, ясновельможний, — сказав Стократ. — І тримайтесь якнайдалі від застави. Стріляють вони чудово.

Князь гмикнув. Перевів погляд на Джмеля.

— Хлопець, вважайте, врятував вас усіх, — заговорив Стократ, тепер упівголоса. — Від великої колотнечі. А може, і від смерті. Подумайте про це, ясновельможний.

Джміль опустив очі.

— Дім мовознавця твій, — холодно, відсторонено сказав князь. — Робота теж твоя. Але якщо брехатимеш у посланнях, що ти великий маг і спадкоємець Сонця на землі…

— Я забув, — Джміль заквапився. — Ось.

Він вийняв з кишені зім’ятий папірець, з одного боку якого ще рукою майстра було записано якийсь рецепт. А на другому боці Джміль вивів уламком олівця, що випадково загубився в сумці: «Буряки — 46 лев. Наг. Вирубки під річку, північ, три, п’ятдесят, і від горілого місця».