Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Що за високий правитель?

— Не знаю… Зараз…

Крапельки поту бігли Джмелеві по спині, доганяючи одна одну, коли він квапливо складав послання:

— «Високий правитель був… лісовик? Людина?»

Здається, лице старого вперше здригнулося, коли він торкнувся губами питва. Руки його почали рухатися ще швидше, наповнюючи чашу змістом:

— «Високий правитель — чужинець, що складав нам послання. Хіба ти не знаєш його?»

— Майстер, — прошепотів Джміль. — Учитель…

Ну авжеж. Для лісовиків правитель — той, хто володіє Мовою, бо Мова — мистецтво високошляхетних. Той, хто складає питво від імені князя, і є князь, це цілком ясно всякому, хто здатний відрізнити на смак «війну» від «торгівлі»…

— Стократе! Вони думають, що вбили нашого правителя! Що вбили князя!

— Переконай їх, — коротко велів Стократ. — Скажи їм…

— Стривай! Зараз!

Срібні шпиці калатали у воді, спінюючи питво:

«Люди в моєму селі…» Не так. «Я не прагну, щоб війна…» Не так. Він закусив губу й міцно замружив очі, намагаючись уявити себе лісовиком, сліпим, усе життя — на кінчику язика, отак…

— «Ті, хто прагнув війни, мертві?»

— «Так».

— «Ті, хто завдав нам образи, страчені?»

— «Так. Ми просимо того, хто веде війська, не починати війну сьогодні».

Джміль довго сидів, тримаючи в роті рідину, що швидко теплішала.

— «Я можу передати тому, хто веде війська, ваше вибачення».

Старий довго барився, перш ніж скласти чергове послання.