Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— «Два».

— Нічого собі, — хлопчисько аж принишк на секунду. — Чи просто вгадав? А тепер?

Він знову повернувся до Стократа спиною й дзенькнув склом.

— А тепер ти мене обманюєш, — сказав Стократ, покуштувавши. — Тут щось третє, ти мені такого не давав.

— З тебе б вийшов мовознавець, — захоплено сказав Джміль.

— То бери мене в науку.

— Я буду майстром, а ти учнем, — Джміль непевно всміхнувся — і раптом розреготався так голосно, що задзвеніли на полицях пляшечки: — Я буду майстром! А ти учнем!

Стократ розсміявся у відповідь, і отаких, регочучих, їх застав терміновий гонець од князя.

— Нове послання, — князь ходив туди-сюди кабінетом, поширюючи запах браги, але здавався на диво тверезим. — Третє послання за два дні! Що там у них відбувається?!

Стократ прийняв зі стола глечик. Покуштував питво, потім сам наповнив кубок і передав Джмелеві. Той узяв, обмираючи від вдячності: Стократ покуштував. Отрути немає.

Він торкнувся до напою, боячись знову зганьбитися, однак зміст послання цього разу був дуже простий:

— Вони хочуть, до них на переговори… щоб терміново прийшов хтось, хто в нас влада.

— Вони не знають, хто в нас влада?! — гаркнув князь, і з’ясувалося, що він усе-таки п’яний. — Усе вони знають! Знають, де в Макусі кузня, де в Східця нові склади, і коли в Правій сіють буряки, і…

Він раптом замовк, перехопивши Стократів погляд.

Потім обидва подивилися на Джмеля; він знав такі погляди. Двоє, випадково зачепивши в розмові таємницю, раптом похоплюються, що поруч чужі вуха — негідні вуха хлопчиська, місце якому за дверима. І його відправляють за двері…

Стократ раптом підняв куточки губ. Похитав головою, ніби кажучи: ні. Ти тут повноправний співрозмовник, тому, на щастя чи на горе, повинен залишитися.

Знову подивився на князя:

— Ви ж не тільки про вирубки з ними говорили, так?

Джміль похолов. Його власні вуха здалися йому насправді негідними — і, мабуть, занадто цінними, щоб слухати такі розмови. Джміль розумів, що безпечніше вийти за двері, нехай навіть без наказу. Але він був єдиним майстром-мовознавцем у селі й у світі, і тому залишився і навіть вище підняв підборіддя.

— Про що ви ще з ними говорили? — знову запитав Стократ.