Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Нічого не чую. Як вода.

Джміль підійшов до стола. Узяв склянку й знову здивувався, тепер своєму спокоєві. Усе всередині затерпло — чи то зі страху, чи то з подиву: тепер я майстер, єдиний мовознавець у Макусі. А виходить, що й у світі. Ніхто ж не знає, чи є де ще на землі мовознавці…

Витягши руки, він дуже обережно перелив з глечика кілька крапель на самісіньке дно склянки. Рідина була смарагдова.

У кімнаті стояла тиша, як у хмарі. Надворі щось говорив Очі-й-Вуха, і ревіла юрба, заглушаючи його надтріснутий голос.

Джміль підніс склянку до губів і подумав, що такою самою була остання мить учителя. Якось зім’ято, неправильно… Навіть не поговорив до ладу з матір’ю, з батьком, із братами…

— Дай, — тихо сказав Стократ.

Він узяв склянку з холодної Джмелевої руки. Прискалив око, закинув голову, торкнувся губами смарагдової рідини — Джміль навіть видихнути не встиг. Згадалося Пундикове: «Ні слова не промовив! Чорний, як головешка! Зуби вишкірив!»

Стократ облизав губи. Схилив голову набік, прислухаючись до своїх відчуттів.

— Ну й гидота… І як з цього можна щось зрозуміти?

Він покуштував іще, поморщився й зненацька підморгнув; Джміль зрозумів, що досі стоїть, піднявши руку, і форма скоцюрблених пальців повторює форму склянки.

— Принаймні, — пробурмотів князь, уважно спостерігаючи, — це хоч не вбиває зразу…

Тихенько заскиглив Пундик, про якого всі забули. А Джміль тремтячою рукою знов узяв склянку, торкнувся губами смарагдової поверхні і, замружившись, набрав повний рот.

Отрута!

Отрута, говорилося в посланні, Джміль пам’ятав цей смак, хоча майстер давав його куштувати тільки один раз. Отрута і майбутній час; отрута і вода. Багато води. Погроза. Обіцянка смерті.

Джміль сплюнув рідину в дерев’яну чашку, розлетілися бризки, князь гидливо відсторонився. Джміль притис до мокрих губ край чистого рукава сорочки.

— Вони кажуть, що отруять джерела. Вони кажуть, що отруять усі джерела й колодязі.

Навіть Пундик перестав скиглити. Кілька митей у кімнаті чулися тільки роздратоване ремствування юрби та невиразні слова радника на ґанку.

— І все? — уривчасто запитав Стократ. — Які-небудь умови? Пояснення?

Губи горіли. Джміль без дозволу взяв чашу з водою, прополоскав рота. Зробив кілька ковтків. Знову налив собі рідини з глечика.

Отрута, отрута… Поточна вода. Обіцянка смерті — війна… Умови? Пояснення? Він же ж не майстер. Він не може зрозуміти все, що тут написано — тільки цілком явне, основне: погроза. Війна.