Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Твоє.

— Дякую, — Стократ без церемоній сховав гроші в кишеню. — Як це було? З мовознавцем?

Князь міркував кілька секунд. Він був людиною рішучою і швидкою на дію, але якщо йшлося про речі прості й зрозумілі, такі, як бійка.

— Від лісовиків прийшло послання. Не у свій час, але так буває часто. Іноді вони міняють плани вирубки — якщо, наприклад, посуха або навпаки повінь, або якщо їм щось у голову стукнуло.

— Тобто запалили вогонь у маяку, дозорці побачили й прийшли по глечик?

— Саме так. Вогонь горить — дозорець приходить і бере напій. Бігом приносить мені, я викликаю майстра. Діло було по обіді, ближче до вечора.

— До заходу сонця? — швидко запитав Стократ.

— Далеко до заходу… А що?

— Та так. — Стократ перевів подих. Йому здалося дуже важливим, що смертельне послання прибуло раніше, ніж лісовик-вигнанець загинув од його меча. — Кажете, прийшов майстер…

— Прийшов і привів свого шмаркатого учня, Пундика. Узяв глечика, понюхав питво, налив у срібну ложку — красувався заради учня, а так він, бувало, з глека куштував… І щойно губами торкнувся — так і впав.

— Нічого собі, — сказав Стократ.

Князь кивнув:

— Так… Тут би зачаїтись, але все зіпсувало це щеня, Пундик. Як заверещить, як вискочить, аж смуга лягла… Через хвилину всі вже знали, що сталося — і почалось! При заході сонця обстріляли лісорубів — а я маю небезпідставний здогад, що лісоруби напали на тих перші…

— Навіщо?

— Бо все гуде — війна! От вони зі страху чи з дурної відваги наскочили на лісовиків, а ті й відповіли. Добре хоч стріли не отруєні!

— І що тепер?

Князь хитнув головою. Узяв зі стола дзвіночок і струснув, як склянку з ліками. Не встиг стихнути дзвін — зайшов Очі-й-Вуха, сумний і постарілий.

— На майдані галасують, — прошелестів радник, мигцем глянувши на Стократа. — Щойно привезли Східця. То вони чогось подумали, що нашого купця теж лісовики…

— Дурники, — пробурмотів князь.

— Варта готова, — Очі-й-Вуха приплющив напівпрозорі білясті повіки. — Якщо послати по підмогу в Праву й Ліву руки, то можна й ударити по них… Що їхні стріли? Проти стріл щити є. А от проти вогню в них захисту мало… — Він розплющив очі й подивився на князя прямо, наче знущаючись: — Так вони кажуть, варта, наші орли. Дурники, але з мечами, а де розумних узяти?