Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Якби він був сильний і розумний, як герой казок — склав би для майстра питво зі змістом: «Ти мене зрадив і обдурив людей. Але я все знаю, розплата настане…» Та для такого послання потрібні рідкісні складники. І Джміль — не казковий герой, а так, хлопчисько…

Він підвівся, витер сльози рукавом і подався назад до селища.

— Це правда, що ти вбиваєш людей за гроші?

— На щастя, ні.

Князь насупився.

Це був молодий іще чоловік з дуже молодого роду. Його прадід ще сплавляв ліс, як усі в окрузі, а дід навчився військового ремесла й найнявся в чуже військо, зібрав навколо себе перевірених людей і ухитрився мечем здобути собі славу й землю. Його батько зміг утриматися при влади й зміцнити її, і от — перший у династії, хто одержав титул у спадок, приймав Стократа у своєму домі з тесаних колод і не знав, як правильно поставити себе перед незнайомцем.

— Та ну… мені донесли, що твій меч… що тобі платять за вбивства.

— Так правильніше, — визнав Стократ. — Буває, що я вбиваю вбивць і ґвалтівників. І якщо мені раптом — чомусь — платять родичі їхніх жертв, я беру цю плату.

— А, — князь повеселішав. — Тоді… А замовлення ти приймаєш?

Стократ підняв брови. Довга гнівна промова не була б така промовиста.

Князь наїжачив коротку бороду. Нікому й ніколи було вчити його приховувати почуття, як личить людині високого роду, тому все, що він думав, одразу проявлялося на лиці. Князь мовчки журився, що ідіоти-стражники впустили гостя зі здоровенним мечем на поясі. Таку варту треба бити палицями на базарному майдані, але ж іншої немає…

— Я не найманий убивця, — проговорив Стократ холоднувато, але без зухвалості. — Я бурлака. Якщо зустріну вбивцю — його не стане. Заплатять — візьму гроші. От і все.

— Ти… мандрівний вершитель справедливості? — князь криво посміхнувся.

— Я не знаю, що таке справедливість, — рівно відповів Стократ. — Думаєте, вона існує?

Князь знову засопів; Стократ зустрівся з ним очима. Князь здригнувся.

— Я просто собі подорожній, — сказав Стократ миролюбно. — Іду, куди заманеться. Світ дивлюся, звістки розношу. У Лісовому Краю, чули, цього літа аж у трьох місцях зайнялося?

— Велике лихо, — глухо відгукнувся князь.

— Чимале. Ціна на ліс повсюди зросла…

Стократ зробив багатозначну паузу.

— Ти ще й купець? — тепер уже князь чіпко глянув йому у вічі.