Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Та наче, — видно було, що Тіна ніколи не замислювалася про такі прості речі. — Люди… Просто давно, тисячу років тому… чи сто років, не знаю, в наших краях був мор. І всі, хто тут жив, перемерли, а одні пішли в ліси й сховалися. Вони теж хворіли, але не померли, а так… змінилися. Очі в них є, але не бачать, і рот є, але не говорять.

— А як вони ходять у лісі, як на дерева не натикаються?

— Вони й бігають, і луки в них є… Я кажу: не ходи до застави.

— А як вони одне з одним ладнають, якщо вони сліпі й німі?

— Не знаю, — помовчавши, зізналася дівчина. — Мабуть, варять одне одному кашу.

Вона затнулася, а потім ураз порожевіла й пожвавішала.

— Це ж скільки мороки, уявляєш! Якщо на кожне слово треба варити кашу! Чоловік жінці велить, щоб зібрала йому торбу, йде на кухню, товчеться, варить: поклади мені, мовляв, хліба, ложку, миску, сіль, ковдру… А про бритву й забуде! І доводиться нову кашу! А просто сказати — стій, я бритву забув, і не додумається!

Вона засміялася.

Злетів з халяви метелик. Він сидів давно й пригрівся, а тут злетів, але не від Тіниного сміху, а тому, що на чобіт упала тінь. Стократ підняв очі; поруч височів, тримаючи голову трохи набік, Очі-й-Вуха, високий чоловік з сивуватою цапиною борідкою.

— Це ти — чужоземець з мечем? — запитав строго.

— Цілком очевидно, — після коротенької паузи відгукнувся Стократ.

— Що?

— Зрозуміло, я чужоземець. А це мій меч.

— Князь хоче з тобою говорити.

Тіна чи то зойкнула, чи голосно зітхнула.

Джміль не пішов до таверни. Там зараз зберуться Пундикові друзі й родичі на чолі з торговцем Східцем; ні, Джміль не заздрив. Він просто не міг забути обміну поглядами майстра з учнем: зустрівшись очима з учителем, Пундик кліпнув і раптом просяяв, ніби про щось здогадався…

«Дірявий човен не попливе». У тому питві, що куштував Джміль, ніякого човна не було. Там узагалі нічого не було. Порожньо.

Він вийшов на дорогу, що веде в ліс, до застави. Сонце вже сідало, але до сутінків було далеко. Джміль набрав з джерела води — на поясі в нього завжди висіла баклага, так велів учитель. Колишній учитель.

Кривозірка й смолоскип звичайно росли коло води. Їх важко було шукати, але Джміль знав секрети. Сівши на камені, він розжував спершу три квітки кривозірки, потім волоть смолоскипа. Вийшла непогана, легко впізнавана частка «не»: якщо додати цієї кашки в питво, зміст його поміняється на протилежний. Вірю — не вірю, хочу — не хочу…

Джміль виплюнув трав’яну кашку разом зі смаком — на битий шлях.