Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— А це Очі-й-Вуха, — понизивши голос, повідомила хазяйська дочка. — Він од князя.

Стократ не зміг розібрати, що шепотів на вухо майстрові чоловік з непорушною од важливості шиєю. Майстер у відповідь нічого не сказав, але спохмурнів помітно. Інтрига?

— Нічого ти не знаєш, — сказала хазяйська дочка, причому в її голосі вчувалася ніжність.

— Як я можу знати?

— А хто ти взагалі такий? — вона тепер говорила майже пошепки.

— Перехожий, — він осміхнувся.

Дочка хазяїна питала про це вже вп’яте чи вшосте; це була вже приємна для неї гра. Страшно подумати, як мало радості в маленької, рябої, вузької у стегнах дівчини в селі, де займаються тільки лісом і сплавом.

Стократ не думав зупинятися тут надовго, але дочка хазяїна таверни вмовила його «ще хоч на день». Вона сама прийшла до нього в кімнату й сама залізла під ковдру; ні, вона не була повією. Батько міг би видати її заміж, якби не скупився на посаг.

Вона розповіла про себе одразу все, у першу ж ніч. Крім неї, в її батька було п’ятеро дорослих синів, які ніяк не могли поділити майбутню спадщину. Тому за неї хазяїн таверни не давав ні шеляга, ні ламаного грошика, а сама вона — невелика цінність. І чоловіка в неї нема й не буде… Хіба що Стократ перестане бродити світом, збудує собі халупу на березі річки, і хазяйська дочка пектиме йому перепічки.

— Ну от куди ти йдеш? Нащо?

— Нінащо. Просто йду.

— Шукаєш чогось? Може, пригод?

— Не шукаю… Вони самі мене знаходять.

— А цей твій меч… ти вмієш битися? Чи просто так носиш?

— Просто так ношу, — він усміхався.

Вона вранці нагодувала його перепічками, справді дуже смачними, і покликала подивитися випробування «мовознайок». Стократ подумав, що йдеться про іспит у місцевій школі, і дуже здивувався, побачивши стіл з глечиками та майстра дивної науки.

— А що, у вашого князя велика влада? Багато підданих ще, крім вас?

— Як це — крім нас? — вона здивувалася. — Наше село, Макуха — це ж скільки народу! Та ще два прибережні, називаються Права Рука й Ліва Рука, там живуть сплавники. І ще тартаки, лани, торговий дім… Що, мало?

— Чимало, — Стократ усміхнувся.

От би цю дівчинку та й на вулиці справжнього великого міста; він знов потягся, розминаючи суглоби, але метелик, що примостився на халяві, так і не полетів. Метелик чимось нагадував йому дочку хазяїна таверни.