Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Майже два роки тебе вчу, — сказав майстер з жалем. — Марна справа.

— Ні, майстре, я зрозумів — іде…

— Ідіот! Сенс послання — «Дорогу здолає той, хто зробить перший крок»! Йди, Лопуше, додому, не ганьби мене перед людьми!

Дівчина-наречена затулила долонями лице. Лопух переступив з ноги на ногу, ніби це так важливо — з правої чи з лівої робити перший крок — і пішов назад, униз, з учнів мовознавця в наймити чи в лісоруби.

— Розуміти — річ важка, — майстер підвищив голос. — І не кожному це дано! Я казав і кажу: якщо таланту немає — дарма тільки мучитиметься й ганьбитиметься!

Усім своїм виглядом підтверджуючи жорстокі слова, Лопух нарешті зійшов з помосту. Джмелеві було його шкода — проте всі наперед знали, що Лопух не пройде випробування. Був він ледачий і до науки не здатний.

Майстер обернувся до наступного учня. Довготелесий світловолосий Латок довго вибирав посудину, щось бурмотів, затуляв долонею то праве око, то ліве. Нарешті тицьнув пальцем у глечик з самого краю стола. Майстер налив йому прозорої, мов джерельна вода, рідини.

Латок сьорбнув. Ще раз. Помовчав. Тупо всміхнувся:

— Нічого не зрозумів.

— Іди, — сухо сказав майстер, і Латок пішов, убгавши голову в плечі. Він був дивний хлопець: іноді на нього находило просвітлення, і він міг прочитати за смаком найскладніше послання. Але як щось упускав з самого початку — зразу здавався. От як тепер.

Джміль провів його очима. Потім подивився на решту глечиків. Що всередині? У напої, який дістався Лопухові, був вислів про дороги. Колір — гарбузовий, скоріше за все від квітки волосяниці, інгредієнта, що означає «зусилля», «подолання». А от повністю прозорий напій Латка, найімовірніше, містив заперечення, тому що частка «не» здебільшого відбиває колір рідини…

— Оце так ви їх вчите, — голосно сказала жінка в юрбі, і Джміль здригнувся. — Йолопами виставляєте, все вам не так. Навмисно, чи що?

Учитель, не зважаючи на крики з юрби, кивнув Пундикові:

— Вибирай.

Той вибрав швидко. Шморгнув носом, скрушно покивав головою, розглядаючи блідо-зелений уміст склянки:

— Учителю, я, напевно, і не зрозумію нічого. Язика обпік, нюх утратив…

Не такий безнадійний, як Лопух, і не такий легкодухий, як Латок, Пундик прийшов сюди, щоб учитися далі. Його голосіння були фальшиві. Він грав на публіку, заздалегідь готуючись сказати: я міг би в сто разів краще, та от язик… Він зробив усе, як учили: і долонею провів над склянкою, і принюхався справа наліво, а не навпаки, і рідини торкнувся спершу кінчиком язика, потім узяв на губи, і аж потім набрав повний рот.

— Дерево не бігає, а стоїть, — сказав упевнено.

— Яке дерево?

— Ялина… Чи ясен. Ясен стоїть і не тікає.