Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Він раптом розсердився й закричав на Стократа:

— А ти, якщо йдеш, то йди! Оно прохід, веде прямо до міста, йди, якщо хочеш, я за тебе не відповідаю!

— Чим ви платите? — запитав Стократ, намагаючись прогнати найгірші підозри.

— Часом, — сказав хлопець й сів на табурет. — Іди, в таверні тобі краще пояснять.

— Оце табличка, бачиш? — служниця вийшла з-за шинквасу й гепнулася поруч. — Я відзначаю на ній, скільки сплачено. На підневільних землях, від нас на схід, там усе просто: до двадцяти п’яти років уже сивий, а до сорока від старості помираєш. Це називається тяжкий податок. А в нас легкий. Викликає мене хазяїн, трактирник, ну, щоб вилаяти за що-небудь. А я на табличці своїй роблю карб… І ось, будь ласка, вже вечір, він мене вилаяв, і заново підлогу драїти змусив, тільки я цей час Лісові віддала. І зразу вечір, відпочивай, спи, до милого під бік, усе можна!

Стократ крутив у руках дерев’яну табличку, на якій карби були складені по п’ять: кожен п’ятий перекреслював чотири попередні.

— І… скільки таких карбів на день?

— А скільки хочеш. Головне, щоб на п’ятий день, коли бемкне дзвін, у тебе було сплачено п’ять.

— А якщо ні?

— Тоді почнеш старішати. Кому ж хочеться? Наші всі платять справно, усі пристосувалися: іти, скажімо, женцеві зранку на поле — працювати. Два карби віддаси — і вже вечір, лежиш собі на матраці, кості ломить після жнив, а тобі радість: відпочиваєш…

— Стривай, — сказав Стократ. — А хто ж працює?

— Та женці ж самі й працюють. Тільки час цей оддають, вони його не відчувають, ясно? Віддають деревам.

— А уві сні чому не віддавати?

— Ще чого, уві сні час солодкий! Шкода! Краще робочий день їм оддати, хай удавляться.

— Навіщо деревам стільки часу?!

— А не наше діло, — служниця посуворішала і встала з-за стола. — Це Лісового Царя діло, я не збираюся його питати.

— На захід і на південь, — сказав Стократ, — повно вільної орної землі. Будинки стоять розвалені, але відновити можна. І ніяких дерев!

Служниця зникла за шинквасом.

— За такі слова, — долинуло приглушено, — можна штраф заплатити. Так що мовчи і їж, або вимітайся з таверни. Знаємо ми таких бурлак…

І загуркотіла, стрибаючи по підлозі, мідна каструля.