Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Ваш барон далекоглядний і передбачливий, — Лісовий Цар дав зрозуміти, що оцінив жертву. — Землі, які Ліс бере силою, платять тяжкий податок. Ви заплатите легкий. За це Ліс не допустить до вас Залізних Братів.

Нора стояла поруч з братом. Лісовий Цар з’явився завчасно, зненацька — вона не встигла ні перевдягтися в ошатну сукню, ні підготувати себе до цієї зустрічі, ні побалакати з Пугачем — нічого…

Той, хто сидів при столі, повернув голову й подивися їй прямо у вічі. У Нори ослабли й так тремтячі ноги.

Лісовий Цар перевів погляд на блідого Пугача.

— І ще я візьму до себе хлопчика на п’ять років, — сказав він м’яко. — Потім я поверну його вам цілого й неушкодженого, і йому буде шістнадцять, ні на рік більше. Він мені потрібний на те лихоліття, коли Ліс розростатиметься на вашій землі, а Залізні Брати засилатимуть до вас гінця за гінцем з пропозицією про дружбу… Не вірте їм. Вони беруть данину живими людьми. Я — всього-на-всього людським часом.

Нора не чула або не розуміла, що він говорить. Пугач узяв її за руку, в нього була холодна тремтяча долоня.

— Візьміть мене, — сказала вона дуже голосно, і Цар замовк. Вона перебила його на середині якоїсь фрази. — Візьміть мене, — сказала вона, сліпа з жаху. — Залишіть мого брата.

Лісовий Цар устав із-за стола і виявився значно вищим, ніж здавалося. Він був на голову вищий за барона, чоловіка кремезного й високого. Його чоботи торкалися кам’яної підлоги зовсім безшумно.

Він підійшов і зупинився напроти Нори. Нахилився, так що його зморшкувате лице опинилося навпроти її білого, як перегорілий попіл, личка.

— Дівчинко, — сказав він. — Ти хоробра. Але я не збираюся твого брата мучити чи карати. Я хочу його дечого навчити.

І, більше ні слова не кажучи, він узяв Пугача за руку і вийшов у двір. Там стояв величезний кінь, що хтозна-де й узявся, Лісовий Цар скочив на коня й посадив Пугача до себе в сідло. Нора встигла перехопити останній братів погляд — поверх лютої кінської голови, втомлений безнадійний погляд.

Потім царський кінь зірвався з місця, й ворота перед ним одчинилися самі.

Навесні почали рости дерева.

Вони пробивалися крізь каміння, здіймалися посеред поля, виростали у дворах. Звичайні собі дуби, берези, клени, ясени, — вони росли з незвичайною швидкістю.

Тим часом з північного сходу доходили чутки: Залізні Брати одне за одним прибирали до рук дрібні князівства Виїмки. І, як і було передбачено, до батька почали їздити гінці.

Першу ж розмову Нора підслухала. Після того, як забрали Пугача, у неї з’явилася звичка — довго сидіти на одному місці, дивлячись в одну точку, й розважати себе мріями. А щоб ніхто не завадив, не погнав гуляти, вишивати, вчитися, — вона забивалася в затишні темні куточки.

І от вона сиділа під столом в обідній залі, і скатертина звисала до підлоги. Ніжки стола були схожі на дерева. Нора мріяла, як помчить на коні в Ліс і зустріне там Пугача. Тільки тепер візьме з кухні два кусні пирога, два глечики молока, два льодяники й дві голівки сиру, — не забуде про брата, усе візьме на двох…

Відчинилися двері, й загуркотіли кроки, незвично важкі.

— Барон велів чекати тут, — продеренчав голос управителя.

— Барон мав би бути чемніший з посланцем Залізного Братства, — гаркнув незнайомий голос.