Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Барон зараз прийде, — управитель не здригнувся перед брутальністю незнайомця. — Чекайте тут.

Нора завмерла, розуміючи, що вилізти з-під стола неможливо, а якщо її тут знайдуть, настане кінець світу.

Майже одразу зайшов батько. Він заговорив з посланцем підкреслено байдуже — без гніву і тим більше без страху:

— Ні, я не можу визнати верховну владу Братів. Договору не буде.

— Ти не втримаєш суверенітету, бароне, — відгукнувся посланець з погрозою в голосі. — Не визнаєш по-доброму — доведеться здаватися по-поганому…

— Я не збираюся тримати суверенітет, — відгукнувся батько після короткої паузи. — Мій син у Лісі. Ліс на моїй землі.

— Ідіот, — посланець раптом охрип. — Ідіот, зрадник… Ти уявляєш, чим тобі доведеться платити Лісові?!

— Я заплачу.

— Заплатять усі люди!

— Що ж робити, — сказав батько пошепки. — За те, щоб жили твої діти, завжди доводиться платити.

Після того, як посланець пішов, і після того, як батько піднявся до себе, і коли стемніло, — Нора сиділа під столом, обхопивши руками коліна, уявляючи, що зовнішнього світу немає, а є тільки ліс зі столових ніжок та білі складки скатертини до підлоги. Коли вона вийшла, ноги її затерпли до повної нечутливості. У той день вечеряли окремо — батько не вийшов до столу, як виходив завжди.

— Мамо, — спитала Нора, — чим ми будемо платити Лісові?

— Часом, дівчинко. Але Лісовий Цар пообіцяв, що багато з нас не візьме…

Мати замовкла, щоб Нора не почула сліз у її голосі. Відколи забрали Пугача, вона плакала щодня.

Восени опало листя, його виявилося стільки, що вози не могли проїхати міськими вулицями. Доводилося кидати всяку роботу й збирати листя. Воно горіло довго, пекуче й бездимно. У вогні на кожному листку проступали письмена. Їх не можна було прочитати — вони були написані чужою мовою й швидко зникали.

Навесні виросли нові дерева, і в баронстві майже не лишилося відкритого неба. Дерева росли вздовж полів, залишаючи людям ріллю, але залишаючи з явною неохотою. Дерева обступили городи, ліси стали непролазні. На дрова йшли ялинки й сосни — всім було відомо, що дерева, які приходять з Лісу, бувають тільки листяні.

На п’ятий рік край змінився цілковито. Уздовж кожної вулиці стояли стовбури майже впритул один до одного, а гілля утворювало над головами склепіння.

Норі виповнилося сімнадцять.

Якось восени, коли жовтим листям були завалені всі закутки двору й навіть кімнати, ворота відчинилися самі собою, і у двір заїхали два вершники. Будинок здригнувся від підвалу до флюгерів на даху.

Пугач зіскочив з коня. Він був вищий за Нору на голову, худий, жилавий, засмаглий. Нора завмерла, не наважуючись підійти — брат здався їй чужим. У ньому з’явилося щось од Лісового Царя, який виникав казна-звідки й, зрозуміло, не був людиною.