Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Пугач привітав матір і батька. Поцілував руку Норі — вперше у житті. Вона дивилася на нього з дедалі більшою тугою — ще вчора вона вірила, що брат повернеться. Але повернувся, здається, не брат.

— Я не зайду в дім, — сказав Лісовий Цар. — Мою обіцянку виконано. Пугач знає, що робити, якщо я вам знадоблюся.

І він помчав геть.

Уночі, коли всі необхідні розмови, важкі розмови, сімейні розмови залишилися позаду, Пугач піднявся в колишню дитячу кімнату. Нора сиділа при столі й гралася млином — улюбленою іграшкою, і на маленькі лопаті лилася вода, сонно дзюркочучи, відбиваючи вогонь свічки.

Пугач приніс два шматки пирога. Нора побачила їх і заплакала. Пугач обняв її, міцно, як їй мріялося.

— Я був деревом п’ять років, — сказав він з коротким смішком. — П’ять років я ріс і мріяв, як повернуся й зайду в нашу кімнату.

— Навіщо? Чого він тебе навчив? Чого можна навчити людину, яка стала деревом?!

— Чимало, — Пугач підняв куточки губів, але не весело, а скоріше зловісно. — Чимало, сестричко.

Він потяг за шнурок, і згори опустилась, як вітрило, карта Населеного Світу.

— Як усе швидко міняється, — пробурмотів Пугач, дивлячись на карту. — Раніше, здається, Світ не мінявся так швидко. Бачиш, карта застаріла — на ній позначено наше баронство. А тепер ми Ліс, сестричко, і я намісник Лісу.

— Ти? А батько?!

Пугач знов її обняв. Вона все зрозуміла й заплакала.

Стократ ще ніколи не заходив так далеко на схід. Востаннє він бував у передмістях Яру три роки тому. Тоді в місто не пускали без перепусток, люди боялися підвищувати голос і щосекунди озиралися, наче чекали удару батогом. Майже всі носили залізні браслети з кількома ланками ланцюга, символом їхнього рабства. У таверні пошепки розповідали про Залізних Братів, що встановили владу над цією землею і просувалися далі на північний схід.

Стократ не пішов навздогін за Залізними Братами. Його цікавість була сильна, але передчуття — сильніше. Він звернув на південь і довго бродив по болотистих і жарких місцях, де жаби вміють наслідувати людський голос. Потім звернув на північний захід, дійшов до Великої Бухти, пройшовся вздовж узбережжя і знов пішов на схід.

І ось він зайшов у передмістя Яру, і навколо була геть інша країна. Залізні Брати, що багато років наводили жах на ці землі, винищили самі себе, зчепившись у міжусобиці. Тепер навколо була розруха, часом навіть голод, і на кожний колосок претендували, крім орача, двоє розбійників.

Стократ пройшов крізь розорений край, не затримуючись. По дорозі він урятував селянську родину, обложену зграєю горлорізів. Душі горлорізів пішли в траву й воду, селяни благословили Стократа й дали йому хліба на дорогу, але він не був упевнений, що наступна зграя не спалить їхнє маленьке поле дотла.

Він ішов на схід, бо там, як йому казали, досі царює Ліс. Про цей Ліс таке верзли, що Стократ з кожним днем крокував швидше — йому кортіло побачити на власні очі живі дерева та балакучі пеньки.

Людське житло траплялося дедалі рідше. Нарешті він цілий день пройшов, не зустрівши нікого, по зеленій рівнині, де повно було струмків і озер, де можна було жити й обробляти поля, — але по дорозі бачив тільки руїни, рясно порослі травою.

Він переночував просто неба, лежачи на спині й дивлячись на зірки. Ось уже багато років вони не наближалися й не віддалялися, не стріляли одна в одну й не вибухали. Сонний спокій панував на небі, і, дивлячись угору, Стократ дивувався, чого ж такий неспокійний Населений Світ.

Уранці він вийшов на пагорок і побачив унизу найгустіший ліс, який йому випадало бачити в житті. Дерева на узліссі стояли стовбур при стовбурі, і між ними не можна було протиснутися.