Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— І ми будемо васалами Лісу?

Пугач дивився на шматок пирога. Він дуже любив цей пиріг, м’ясний, з хрумкою шкуринкою. Пугач покрутив його в руках — і поклав назад на тарілку.

— Я чула, в Лісі є ходячі дерева, — сказала Нора, не знаючи, чим би ще його розважити.

— Ходячих дерев не буває.

— А кажуть…

— Казки, — брат підняв на неї очі, і Нора ще більше стривожилася, зустрівшись з його гарячковим поглядом. — Ходячих дерев не буває… Бувають дерева, які дуже швидко ростуть. За рік з паростка стають великими. Восени вони розкидають листя на багато кроків навколо. І скрізь, де листя торкнулося землі, — там царство Лісу.

Він подивився на карту.

— Бачиш, отут дві межі? Ця стара, такий був Ліс у рік, коли я народився. А ця нова — Ліс просунувся на захід і на південь, захопив Озерця, захопив володіння Куск… Між нами й Лісом залишилися вільні землі, де кожний сільський староста вважає себе князем… Ліс поглине їх перш, ніж прийдуть Залізні Брати.

Він різко потяг за шнурок. Карта Населеного Світу поповзла вгору, намотуючись на палицю, однак на півдорозі застрягла й перекосилася.

— А запустимо наш млин? — Нора швиденько відчинила дверцята високої шафи, де стояла їхня з братом улюблена іграшка.

Пугач похитав головою:

— Ліс — єдина сила, яка може зупинити Залізних Братів. Виходить, нам треба укладати договір з Лісом.

Він не сказав у той вечір, чим це обернеться для нього, спадкоємця, особисто. Він був дуже сильний чоловік, як для своїх одинадцяти років.

— Лісовий Цар сьогодні буде тут, — сказав батько, і в Нори задрижали коліна.

Батько зібрав усіх в обідній залі. Смеркло, і знову горіли свічки, але язички їхні танцювали, як підпилі селяни.

— Винесіть усі рослини в горщиках, — велів батько. — Винесіть дрова й не топіть печей…

— Буде холодно, — сказав чужий голос. — Топіть, у мене немає забобонів.

Він сидів при столі. Як він зайшов — ніхто не бачив. Невисокий, у сірому важкому плащі, лисий, на вигляд — звичайна літня людина. Тільки зустрівшись із ним очима, можна було здогадатися, хто він.

— Я прийшов укласти договір, — сказав Лісовий Цар.

Батько схилив голову. Спадкоємний володар своїх земель, він зроду нікому не кланявся, і дуже важко було придумати жест, який виражав би гордість і покірність одночасно.