Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Дівчинка хотіла сказати, що бачила Мережу на великій карті Світу в загальній залі. Що читала про неї в книжках. Що Мережа — це нові маленькі школи, де вчать дітей дивитися на небо й думати і ставити правильні запитання; що Мережа повинна зробити неясний і хиткий Світ прозорим і твердим. Але вона піймала погляд учителя — і ледь підняла куточки губ:

— Я знаю дуже мало. Майже нічого.

І вчитель усміхнувся у відповідь:

— Ти розумна.

Через п’ять років вона стояла серед інших у лункій залі Білої Школи і слухала імена тих, хто гідний навчання в Золотій. Імен було небагато — за кілька хвилин усі було названо, й щасливці пройшли вперед, на підвищення, під оплески товаришів та молодших учнів.

Ім’я дівчинки не пролунало. Вона була така впевнена, що вчитиметься далі, що по закінченню церемонії довго не могла зійти з місця. Їй усе здавалося, що Верховний учитель її покличе — ой, так, я забув… І назве її ім’я, і вона під оплески зійде на підвищення, а потім вирушить у пустелю, де синє небо й чорні тіні на піску і де стоїть серед довгих, наче кити, барханів палац Золотої Школи…

— Це не твоя доля, — сказав учитель. — Хтось здобуває знання, а хтось має втілювати їх у життя.

І на другий день вона виїхала — викладати в одній зі шкіл Мережі, неподалік узбережжя, у Великій Бухті.

VI

— Отже, ви були серед тих, хто тягне Мережу?!

Стара тяжко похитала головою:

— Усе виявилося не так, як уявлялося у вежі під прозорим куполом. Я б що завгодно віддала, щоб туди повернутися. Уяви — рибальське селище і діти, яких я взялася навчати будові Світу. Їхні батьки були незадоволені, вони хотіли, щоб діти навчилися як слід читати, писати й рахувати.

— Хіба читання й письмо не важливі для осягнення світу?

— Важливі… Як багато людей, що вміють швидко читати, і знають імена всіх колишніх володарів і дати воєн між ними, і множать у голові великі числа… Але не мають гадки про те, що таке Світ, і, замість того, щоб робити його стійким, ще більше розхитують і без того кволу реальність. Мережа — братство тих, хто мислить ясно, дивиться прямо й чітко пов’язує причину й наслідок. От чого я намагалася навчити цих дітей, але батьки вирішили, що я дарма забиваю їм голову.

— І що було далі?

— Я втратила свою школу, учні розбрелись, і Мережа стала коротшою на одне гніздо.

Вона кинула у вогонь поліно, і хмара іскор відокремила її від співрозмовника.

— І світло, як і раніше, мерехтить, — сказала стара. — І сонце мерехтить на поверхні води. Сто подій відбуваються з кожним з нас щосекунди. Усоте спитаю, а ти промовч, стократ дорожче це мені…

— Що?!

Вона похитала головою: