Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Дід повернувся до криниці. Він промивав холодною водою очі, намагаючись повернути собі зір.

— Учителю, — покликав Стократ.

Дід здригнувся. Втупився у нього, намагаючись роздивитися.

— Дай спокій своїм очам. Не три їх. Зір або повернеться, або ні — просто почекай.

Дід осів на дерев’яну лаву для порожніх відер.

— Хто ти?

— Бурлака.

— Люди, — старий ковтнув слину. — Люди бачили чужоземця з мечем. Він прийшов і говорив з мороком, а потім перетворився на величезного страшного звіра — на крота. І пішов у ліс… Зізнайся — це була твоя тінь?

— Ні.

— Де вона тепер?

— Під землею. І вона ніколи звідти не вийде, не бійся.

Старий подивився вгору.

— Уже темно?

— Ще ні. Сонце щойно зайшло. Сутінки.

— Я кричав їм, щоб не сміли йти в Білий Кріт до темряви… Вони послухалися?

— Не знаю.

— Що це було? — помовчавши, запитав дід. — Я читав… знав про морок, що поїдає тіні. Але той виходив, щоб зжерти весь світ. Щоб стати цим світом. Тут інше?

— Ви пам’ятаєте, як були її відображенням?

— Я пам’ятаю, — діда пересмикнуло. — Але не розумію.

— Уявіть, що ви приходите у свій дім, але в усіх домочадців по дві голови. Підлога двигтить під ногами, світло мигтить, стіл тече, як вода. Що з вами буде?