Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Стократ похитав головою.

— Пристрілимо, — крутобока говорила сиплим хлоп’ячим голоском. — Ні, правда.

— Стріляти не вмієте.

Світловолоса підняла лук і, швидко прицілившись, випустила стрілу в бік моста. Ворона, що сиділа на мертвому тілі, злетіла й, важко ляскаючи крильми, полетіла геть.

Дівчина вилаялася й витягла з сагайдака нову стрілу; Стократ, застигши, дивився вслід вороні.

Крутобока роздратовано перехопила руку лучниці:

— Годі!

Ворона зникла з очей.

— Птах, — сказав Стократ, і обидві дівчини втупилися в нього з підозрою.

— Що таке? — просипіла висока.

— Птахи вільно носять свою тінь туди і звідти.

У високої розширилися очі. Її товаришка кілька секунд кліпала віями, поки збагнула:

— То значить…

— Агов! — почулося знизу. — Не спите? Зміна прийшла!

Мотузяна драбина сіпнулася, заскрипіла мертва кора.

— Нічого не значить, — сказав Стократ. — Перевір свою тінь — на місці?

Сонце щойно зійшло над обрієм і освітило настил. Крутобока дівчина, дивуючи Стократа, стала навколішки, майже лягла, вивчаючи свою тінь на дошках.

— На місці, — вона прокашлялася. — Це моя тінь…

— Дозорче, ти спиш, чи що?!

Над настилом з’явилося вусате лице невідомого Стократові мисливця.