Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Не знаю, — зізнався дід. — Одні кажуть, що як світла не буде, то морок піде, а люди залишаться. Інші — що морок піде, а людина впаде мертва. Треті — що морок піде й потягне з собою людину… Але всі кажуть те саме: воно, не згадуймо вголос, що, піде.

Стократ спробував згадати, що він знав або чув про подібні біди, але не зміг. Ходячі мерці траплялися, темні мисливці, що таїлися в сутінку, теж бували. Але про хижих тварин, що перетворюють людину на свою тінь, не розповідали в жодній таверні, біля жодного багаття.

— А може, там хтось залишився з людей, — тихо й дуже затято заговорив дід. — Може, хтось залишився. Якби ніч ніколи не кінчалась… Чи хоч би темний, дуже похмурий день! Тоді б у них закінчилося пальне, закінчилося мастило, смола…

— Ліс навколо, — тихо сказав Стократ.

— А надія ж не тінь, — упалим голосом сказав дід. — Її так просто не зжереш… Хоч твоя правда, звісно.

Двоє дівчат, що чергували на дереві вночі, до світанку розкисли й стали куняти. Стократ стояв, не зважуючись опертися на ненадійне поруччя, і дивився за річку, туди, де горіли вогні.

Крутобока чорнява дівчина заснула навстоячки, стукнулась об поруччя й розплющила очі. Худа дівчина зі світлим волоссям позіхнула, показавши рожеве піднебіння; півночі вони перемовлялися між собою, красуючись перед Стократом. Кожна хотіла здаватися незалежною і дотепною. Потім обидві втомились: напруга минулих днів стомила все село. Години перед світанком минули в холоді, нудьзі й мовчанці.

А тепер от-от мало зійти сонце. З усіх прикмет випливало, що день буде ясний до самого вечора, і завтра теж, і, скоріше за все, післязавтра. Дівчата чекали зміни, нервово підтягували тятиву на луках, обох трясла лихоманка.

— Стріляти, мабуть, не вмієте, — сказав Стократ, щоб трохи їх розворушити.

Світловолоса негайно підняла лук.

— І куди тобі поцілити?

— Мені не треба, — Стократ одвів стрілу від свого лиця. — Он, на трупі ворона сидить. Ти в неї поціль.

Після безсонної ночі світловолоса була дуже бліда. Нагадування про те, що на мосту лежить непохований небіжчик, змусило її втягти голову в плечі, але вона одразу перейшла в наступ:

— А стрілу хто забере? Ти?

— Я, — Стократ кивнув. — Я саме збираюся сходити на той берег.

Обидві дівчини остаточно прокинулися.

— Назад не приходь, — суворо сказала крутобока. — Пристрілимо.

— А я вночі прийду. Без вогню.

Дівчата перезирнулися. Світловолоса міцніше стисла свій лук:

— Ти не жартуєш?