Стократові здалося, що в тісній кімнатці стало холодніше.
— Дерево чи кущ, людина чи звір, — продовжував старий. — Морок у мить приліпиться, і вже не людина відкидає тінь… а навпаки! Вона хазяйка. Людина — її тінь.
— І в Довгому Дні…
— Увесь Довгий День і всі його люди, і всі його звірі, паркани, будинки, — все це тінь. Яку відкидає морок. Одна велика тінь.
— Не вірю, — пробурмотів Стократ. — Ніколи такого…
— …Між нами й Довгим Днем річка, тіні дерев не стикаються навіть на заході сонця. А якби торкнулися…
— А тінь од моста? — запитав Стократ.
— Добре мислиш, — зітхнув дід. — Ми з хлопцями коло моста троє дерев зрубали — не повірив би, що можна так швидко. Та ще й у сутінках, майже наосліп… У пеньків тіні короткі. Про всякий випадок, ще поруччя збили…
— А тінь трави?
— Там немає трави. Голий пісок.
— На мосту чоловік убитий.
— Застрілили. Ішов серед дня, зі своєю тінню, зі свого боку… Кричали, щоб повернув — та видно, вже не сам ішов, тінню волочився за хазяїном… Довелося вбити.
Запала тиша.
— На що ви надієтесь? — щиро спитав Стократ. — Якщо вони просто навалять усією юрбою…
— Ми ж не тільки кротів промишляємо, — лагідно сказав дід. — Ми в лісі живемо, ми стрільці. І чоловіки, і жінки, і діти з колиски. Поки вони через міст ітимуть, ми половину покладемо. Це якщо вдень… А вночі покладемо всіх — вони ж підуть зі смолоскипами. Їм без світла не можна.
— А якщо вони виявляться без світла?
— От на це вся наша надія…
Він замовк і знов почав люто терти очі:
— Якби вони перестали кидати тіні — мороку б не стало за що триматися.
— І що тоді?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стократ» автора Дяченко М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 104. Приємного читання.