Розділ «ЧАСТИНА II»

Ширп ішов попереду, трохи зігнутий, прислухаючись до себе.

— Інспектор Танк із нового набору.

— Дозвіл відділу безпеки.

— Ось. Я — Ширп, із допоміжної служби.

— Проходьте.

Так вони пройшли, одну за одною, всі шість будок. Біля входу в будівлю зупинилися.

— Почекай мене тут, — прошепотів Ширп, — я зараз повернуся.

Габр залишився один. Величезне, кругле висіло високо над головою, заливаючи собою площу, будки, будівлю Ліф-тарію. І не було більше рівнів вгорі. Значить, вони на даху мегаполіса? Отже, є у мегаполіса кінець.

Ширп не повертався. На душі було тоскно, як буває перед важливими моментами в житті. Він подивився на стрункий ряд залитих великим, круглим будок, які вишикувалися вздовж площі. Шляху назад не було. Логіка спрацювала до кінця. З трикутника вирватися неможливо, можна лише до пори до часу бігати всередині нього: або Прозора Пляма

Окса, або безглузда втеча в далекий простір (де відразу тебе знайдуть і виловлять), або виконання завдання Окса. Що йому залишалося робити? Чому йому випала така доля, такі переживання? Невже зараз, за кілька хвилин, він зупинить мегаполіс? Навіщо він це робить? Куди поділася його пам’ять? Забуто все: Ліоз, стара мати, священик, музикант, жінки в купальнях... Є тільки залізна логіка, залізна логіка ситуації, яка штовхає його зробити неминуче. Тому що... тому що він хоче бачити цей світ, він не зможе жити без цього дива, він не хоче, щоби знову настав морок.

Тиск на нього з усіх боків став таким великим, що Габр уже ніби не відчував себе, йому здавалося, наче це і не він робитиме те, що має бути здійснене. Його змусили, так. Це не він. Хто зміг би протистояти таким жахливим обставинам? А він не камінь, Габр, він лише слабка людина.

Ні, він пам’ятає стару матір, яка повзає, і Ліоз, і жінок... Люди — вони населяють цей жахливий світ. Живі люди. Він іще не вирішив, ні. Ще є час. Можливо, він іще не знає себе. Не знає, що зробить в останню секунду.

Автоматичні двері розсунулися в сторони, і в отворі з’явився Ширп.

— Ходімо. Мерщій!

Він провів його повз якогось чоловіка в шоломі, потягнув за ріг.

— Он там, бачиш? У кінці коридору? Підійди і почекай, поки він зверне ліворуч — віддихаєшся за рогом. Там кут. За кожним кутом вартовий, зрозумів?

— Так, — відповів Габр.

— Схема з тобою?

— Так.

— Уперед!