Розділ «ЧАСТИНА II»

— А потім?

— І потім будемо святкувати. Ну, ходімо. Чекати більше не можна. Через півгодини буде пізно. Ми повинні встигнути до Центрального Ліфтарію.

— А де ви працюєте?

— В ЦЕУ, хлопче. Я тебе проведу через пропускний пункт.

— І що ви скажете?

— Я нічого не скажу. Там чергує людина, яка тебе пропустить, ясно?

— А акустичний контроль?

— Все продумано. Хлопче, не тягни гуму. Окс уже привів до готовності війська.

— Війська?

— Так, свої війська. Все готово, хлопче. Ти не можеш відкрутитися. Ти не можеш нас підвести.

— Але я...

— Ти не можеш відкрутитися, ти загнаний. Тебе загнали в кут, ти зрозумів? Твій опір безглуздий. Не ти, так інший, не в цьому, то в іншому численні зробить що потрібно. Ти тільки через дурощі загубиш себе, своє життя — ото й усе. Ну, підеш ти?!

Ширп схопив його за руку, потягнув за собою. Габр ішов за ним, приголомшений раптовістю того, що відбувалося. Він не сподівався зустріти цю людину, опинитися притиснутим до стіни, коли здавалося, що Окс уже забув про нього.

Ліфтарій зяяв темним входом у центрі бульвару. Патруль із кількох людей охороняв його.

— Хто? — запитав крайній у ковпаку, піймавши на індикаторі їхні фігури.

— Старший інспектор Центрального Електронного Управління, — відповів Ширп і вклав до простягнутої руки невелику пластинку. Черговий патруля встромив її в отвір переносного радіометра, почекав, поки проступить під пальцями інформація.

— Будь ласка, шановний Ширп, — протягнув він платівку. — А це хто?

— Інспектор Центрального Електронного Управління.

Ширп простягнув другу платівку. Черговий патруля ввіткнув її в радіометр.

— Будь ласка, шановний Ганк.