Розділ «Частина п’ята Перевернутий світ»

Павло Серафимович без слів повів їх на город.

– Положено на родину двадцять соток, – пояснив голова сільради. – У вас дві родини, тож вам залишимо сорок соток разом із подвір’ями.

– Як то по двадцять? – спитав Павло Серафимович. – У людей по п’ятдесят.

– То у колгоспників, – пояснив парторг.

– І що ж я посію на тих двадцяти сотках? – розгублено сказав Павло Серафимович.

– Що посієш, те й пожнеш! – недоречно пошуткував Лупіков, і сам розреготався зі свого жарту.

Спочатку розділили навпіл подвір’я. Залишили стільки, щоб був вільний прохід до нового приміщення сільради. Поки члени комісії бігали із сажнем, Павло Серафимович сидів біля свіжої могили на лавці.

– Ось тут, – готуючи кілок, щоб забити його в землю, сказав Лупіков, – закінчується твій наділ.

– Як там? – підійшов до нього Павло Серафимович. Він потупцював на місці, здивовано озирнувся. – Там мої могили. Вони мусять бути на моїй землі.

– Ти гадаєш, мені потрібні оті хащі і поховання на колгоспнім полі? – сказав Лупіков. – Доведеться ще трохи урізати у тебе землі. Будеш ходити туди по межі, – пояснив він.

– Ні! Це неможливо! Вони повинні лежати на моїй землі! – повторив Павло Серафимович.

– Ніяк не виходить, – розвів руками Ступак.

– Але ж не вистачило усього кілька метрів, – наполягав Чорножуков. – Чи колгосп розбагатіє на тих метрах?

– Знаєш, чоловіче, – Лупіков зробив розумний вигляд, – якщо кожному держава подарує по кілька метрів, то залишиться з носом.

– Прошу вас, – із розпачем сказав чоловік, – залиште мені ті метри. Мої рідні у гробу перевернуться, якщо їх відірвати від рідної землі!

– Михайловичу, друже, – звернувся до чекіста Кузьма Петрович, – негоже відбирати землю з похованнями. Давай йому залишимо ті метри, прошу тебе, перед покійними соромно.

Лупіков зняв кашкета, витер носовичком чоло. Кузьма Петрович непомітно поморщив носа. Шкіряна куртка ніби приросла до однопартійця, від того так тхнуло потом, що не можна було терпіти.

– Добре, – сказав уповноважений. – Я поміркував і прийняв рішення залишити ті метри, щоб рідні могли вільно ходити до місця поховання. Забий кілочки одразу ж за могилами, – наказав він Ступаку.

– Одразу ж? – перепитав він.

– Відступи метр і забивай! Телепень, – роздратовано кинув він навздогін Семену Семеновичу. – Ще б у гроби кілок забив!