Розділ «Частина п’ята Перевернутий світ»

– Сподіваюся, що він не прокинеться. Василь стомлюється, бо ходить допомагати своїм старим батькам, та й вдома роботи вдосталь. Зазвичай він спить міцно.

– Усе. Зараз увійдемо у село, тож мовчки розходимося по своїх вулицях. Не йди понад дворами, бо всіх собак побудиш, – повчала Ольга. – І по дорозі не йди. Перебігай від дерева до дерева, придивляйся та прислухайся. Якщо когось побачиш, одразу кидай мішок і йди собі. Якщо і знайдуть, скажеш: «То не мій». Нехай тоді доведуть, що то твоє. Зрозуміла?

Варя закивала. Сестра швидко зникла у темряві. Жінка, за порадою Ольги, побігла вулицею. Ніколи дорога додому не була такою довгою. Здавалося, що вона тягнеться нескінченно, а дерев виявилося так мало. Перебігаючи від куща до куща, від дерева до дерева, на смерть перелякана, Варя дісталася домівки. Лише перед льохом звільнилася від тягаря, стомлено сіла на мішок. Важко дихаючи, подякувала Богу. Віддихавшись, навпомацки підлізла під дашок над льохом. Тут лежали сірники і стояла лампа, але жінка не стала її світити. Підняла кришку, потягла за собою мішок по драбині вниз. Знаючи, в якому засіку що лежить, поклала принесені буряки до домашніх. Добуту кукурудзу склала під дашком для просушки.

Варя у сінях сполоснула руки у мисці з водою, вмила палаюче лице. Вона ніколи нічого не крала – так привчили її батьки. Якщо Ольга візьме її з собою, то знову піде. Головне, щоб не дізналися батьки. І ще – щоб не спіймали. Вірила, що не осоромить своїх батьків, і на родину Чорножукових ніколи не поставлять тавро крадіїв.

Розділ 43

Тільки-но Чорножукови полегшено зітхнули, спільними зусиллями сплативши податки із двох дворів, як їм вручили папір, де йшлося про «зустрічний план податків».

– Чи до одних нас такі вимоги? – запитав Павло Серафимович, прочитавши папери.

– І вам, і Мовчанам, і усім тим, хто не вступив до колгоспу, – пояснив посильний.

– Передай, що я вже все сплатив, – сказав чоловікові Павло Серафимович. – Більше від мене нічого не отримають.

– Так і передати?

– Так і передай. У мене як у латиша: тільки ніс та душа. Скажи, що нема чим платити.

– Добре, – сказав чоловік.

Одразу ж прибіг сусід Трохим Мовчан.

– Що робити? Що діяти? – схвильовано запитував чоловік. – Я ще ті податки несповна виплатив, а вже треба інші платити? Хоч у петлю лізь!

– Сам не знаю, як тут бути, – стурбовано відповів Павло Серафимович. – Нема чим платити. Я так і сказав.

– І що ж воно буде з нами?

– Не знаю, сусіде, – насупив брови чоловік, – і тобі не дам поради, бо сам безпорадний.

А вже наступного ранку прибігла до нього Олеся. Захекалася, очі великі, перелякані.

– Я дізналася від Йосипа, що днями прийдуть вас і Варю розкулачувати! – випалила вона на одному подиху.

– Що? – перепитав зблідлий Павло Серафимович.